Зображення в статті можуть бути неприйнятними для деяких читачів або викликати травматичні спогади.
Експонати в галереї “The Naked Room” виконані в особливій змішаній техніці – колажі та бріколажі з тканини, елементів одягу, а також вишивка.
Секс – не та річ, про яку можна говорити в імперативній формі – “так” правильно і прийнятно, а “так” вже занадто. Все, що ми можемо – ставити питання і давати собі на них відповідь, лиш тільки чесно.
Єдина об’єктивна, вимірювана величина в темі сексу – це рівень освіченості населення. Життя, в тому числі сексуальне, в пост-радянських країнах має свої особливості. Коли в менталітет десятиліттями вкарбовувалась “п’ятирічка за чотири роки”, це позначалось і на сексі – його розумінні радше як ще одного промислового процесу та “подружнього обов’язку”.
Звідси – батьки майже не розмовляють про “це” з дітьми, і все, що ми дізнаємось про секс в ранньому віці – від однолітків на перекурах та з фільмів, де оргазм настає від одного лише доторку.
Звісно, що при такому підході ні пізнання свого тіла, ні пізнання тіла партнера не заохочується.
Так народжується фраза, яку чула, мабуть, бодай раз кожна жінка: “Скажи, що мені робити”.
Люди хочуть інструкцій, простого переліку дій, і бажано, щоб оргазм наставав одразу, ну як в кіно. Погані новини – з тим соціокультурним і історичним бекграундом, що в нас, оргазм може не настати взагалі ніколи.
“Скажи, що мені робити”. Це так не працює. Ніхто не знає одразу, як добре, а як ні. Секс – це не точка, це лінія; шлях, який треба іти якусь кількість часу, щоб дізнатись.
Звідси виникає ідея про те, що сексуальна свобода полягає не в якнайбільшій кількості людей в одному ліжку, а в бажанні і вмінні вчитись, вивчати себе і свого партнера або партнерку. Протягом часу.
Бодай одну людину для початку.
Те, що нам намагаються пропхати (ха-ха) як сексуальну свободу – груповий секс, більшу кількість відчуттів за рахунок зв’язування, удушення, побиття та рольових ігор лише відволікає нас від первинного – знайомства зі своїми власними тілами.
Поки ми соромимось сказати в голос слово “клітор”, сексуальна свобода не настане.
Поки ми ігноруємо прелюдію і поспішаємо скоріше “присунути”, перетворюючи секс на просту мастурбацію об іншу людину, сексуальна свобода не настане.
І все ж уявімо, ніби якусь кількість роботи в цій сфері вже пророблено.
Що далі?
Чи варто вдавати, що груповий секс – це норма, лиш би нас не заклеймили обмеженими та консервативними?
А якщо хочеться сексу лише вдвох?
А якщо хочеться мати секс лише в одній позі все життя?
Чи маємо ми на це право, чи сексуально “вільними” вважають лише тих, хто вміють кілька десятків способів зв’язування, підвішування та мають колекцію батогів?
Давайте просто зупинимось і подумаємо: який секс ми хочемо мати?
Який секс ми любимо?
І чи любимо ми його взагалі?
Повільний, вдумливий і уважний, коли ми вивчаємо кожен сантиметр тіла партнера?
Чи швидкий і інтенсивний, зав’язаний на проникненні і його варіаціях?
Чи затишний і домашній в улюбленому знайомому ліжку серед ароматних простирадл і м’яких подушок?
Чи азартний в громадських місцях?
Скільки сексу ми любимо мати – раз на тиждень, чи раз на день?
З ким – з собою; з людиною, яку ми знаємо і якій довіряємо чи з людиною, яка просто подобається нам своїми фізіологічними даними?
Чи хочемо ми мати секс з одною людиною, чи з кількома, чи з кількома десятками?
Чи займаємось ми сексом заради оргазму чи заради сексу як такого, самого процесу?
Що ми хочемо відчувати під час і після сексу – самолюбування чи усвідомлення принесення задоволення партнеру, чи і те, і інше?
І, зрештою, найголовніше – що для нас секс – проста процедура як почистити зуби зранку чи все таки щось особливе, особисте, сакральне? Відповідь на це питання, мабуть, обумовлюватиме відповідь на всі інші.
І щоб мати право називати себе “сексуально вільним” не обов’язково хотіти всього зразу, по-різному, постійно, 24/7.
Сексуальна свобода в тому числі полягає в праві не бути “фріком”.
Сексуальна свобода полягає в праві мати такий секс, який ми хочемо…
…і не бути засудженими за це.
Читайте також:
Люди як потяги. Репортаж з виставки картин про улюблений транспорт
Ви змінюєтеся, але не зникаєте. В київському музеї пояснюють мінливість життя – репортаж