Володимир Цибулько: 35 днів в окупації рашистів – існування у режимі постійного мінного поля

Автор: Ольга Даниленко
16:04 21.04

Письменник та політичний експерт Володимир Цибулько у бліцінтерв’ю “ВК” розповів про свої 35 днів життя під окупацією російських військових на Київщині.

Володимир Цибулько: 35 днів в окупації рашистів – існування у режимі постійного мінного поля Фото: Facebook Володимира Цибулька

24 лютого рашистські війська почали повномасштабне вторгнення в Україну – завдали ракетних ударів по мирних містах України. У планах президента країни-агресора Путіна – знищення держави України, українців як нації та повна окупація країни. З боку військових РФ вже зафіксовані широкомасштабні звірячі злочини проти мирних мешканців Київщини: катування, масові зґвалтування та вбивства дітей, жінок, чоловіків та літніх людей.

Володимир Цибулько каже, що російські орки безбожно грабували, деякі психи – тикали у груді автоматами, стріляли у підлогу чи від страху чи від дурості. Сам він заходився у селі Бучанського району Блиставиця, куди рашисти зайшли 25 лютого із 300 одиницями техніки

ВК: Розкажіть про ваш ранок 24-го? Ваша реакція на вторгнення РФ, що робили?

ВЦ: Тоді все й почалося. На Гостомелі збили гелікоптери, висадився десант. Я зразу поїхав туди. Там удар був по частині Нацгвардії. Я приїхав у центр Гостомеля. Нацгвардія вже розосередилася у посадці. Я їхав, дехто вибіг на дорогу, я їх підібрав, кажу: “Куди їхати, куди? що?”. Вони мені – до мерії, ми повинні мерію не здати. Їх завіз, сам поїхав на Бородянку на аеродром. Там вже формувалася Тероборона бородянська. Фактично до вечора вже чути було бої за Іванків й там дуже грамотно наші війська працювали. Я якось самовпевнено повернувся до хати. Думаю, переночую, а завтра знов до Бородянки.

ВК: А чому не виїхали з області?

ВЦ: Не вірилось, що вони так швидко просунуться. Але вранці прокидаюся – війська вже під хатою стоять. Десь 300 одиниць бронетехніки. Рипатись вже не було куди. Через годину приходять чеченці до сусіда. Далі, ми були як таргани в банці. Наші будинки були у зоні бойових порядків орків. Наші війська били по них, вони – через наші дахи градами. Десь другого числа один снаряд до сусіда прилетів. Потім у другій будинок прилітало. Коротше, прилітало.

ВК: Як вони себе поводили?

ВЦ: Дуже брутально вони себе поводили. Прийшли, кажуть: “Чай давай!”. Вони з автоматами, ми кажімо: “Та беріть що хочете”. Вони стріляли у підлогу, чи з переляку, чи здуру. Видно по нім було, що вони до волі перелякані були. Загалом, дуже дивний там конгломерат був: з одного боку були притомні люди, з якими можна було про щось говорити, з іншого – психи, які просто могли стрільнути. От просто стрільнути й все. Це фактично було існування у режимі постійного мінного поля. Багато з них підходили й казали: “Извините нас, мы этого не хотим”, це такі рядові. А були реальні психи, які ходили з автоматами, тикали у груді автомати й все.

ВК: Вони дозволяли виходити з дому чи тримали як заручників?

ВЦ: Ми були заручниками у сенсі того, що за межі містечка нас не відпускали. Й нам смислу не було виходити. Якщо вийдемо, якийсь дурень пальне. Ми сиділи там 35 днів, ходили тричі на добу один до одного провідати – звірки робили, що робиться, де стріляли, куди. Щоб стан речей якось розуміти.

ВК: Як думаєте, що допомогло вам врятуватися?

ВЦ: Водовози почали їздити. Думаю, що нас рятувало те, що якщо ми сидімо тут, то ніхто воду не потруїть. А також, поки у селі є цивільні, українські війська не битимуть по цих місцях. А вони там ще й воду беруть. Ми намагалися не викликати у них підозру.

ВК: Тих, хто залишався у своїх домівках грабували?

ВЦ: Наприклад, нас не розграбували тільки тому, що люди залишалися. Фактично – чотири будинки не розграбовані. На жаль, ми інше майно не могли захистити. Вони безбожно грабували. Всі дома, коли туди снаряд прилітав, потім вони одразу розграбовували. Все виносили. Безбожно.

ВК: На вашу думку, якою повинна бути перемога у цій війні для України?

ВЦ: По-перше, це повне відновлення територіальної цілісності України. Виплата репарацій, компенсацій й мир на умовах України. По-друге, це роль й місце України у світовій безпеці. У якості перемоги Україна має зайняти місце Росії у Радбезі ООН. Ось все це буде перемогою. Все інше – перемир’я, яке не розв’язує проблему, а тільки відстрочує новий напад Росії. Цей монстр знов відновиться й знов заллє кров’ю пів Європи.

Читайте також: Про почуття провини тих, хто поїхав, війну та культуру – інтерв’ю з депутаткою Київради Мариною Порошенко

Великий Київ у Google News

підписатися