“Тепер я ніколи не зверну з української стежки; чужинець зроду, я вже вічно буду українцем. Я дуже виразно бачу свою святу ідею, і хоч би геть усі тії люде, що поклоняються їй таки ж, зрадили їй або перекрутили, я вже не зважатиму на їх і розумітиму українську ідею, як розумію тепер”, – лист Агатангела Кримського до Бориса Грінченка, 20 липня 1892 року.
Вже тоді він казав, що українська ідея перебуває під постійною російською загрозою.
Тоталітарна радянська влада відправила 70-річного напівсліпого вченого у вʼязницю Казахстану за націоналізм – “упродовж років очолював українське націоналістичне підпілля”. Зеки-кримінальники віддавали Кримському хліб і намагалися полегшити його долю. Де його могила, невідомо.
Київські екскурсоводи кажуть, що, розповідаючи про Агатангела Кримського, вимовляють його імʼя “з придихом”, адже життя великого вченого було знищено тоталітарною владою Радянського Союзу.
Життєвий шлях того, хто був “чужинець з роду” для українців, а став одним з найвідданіших захисників України та великих її представників – у матеріалі “ВК”.
Історія сімʼї та надзвичайні здібності Агатангела Кримського
Батько Агатангела Кримського Юхим (кримськотатарське та білоруське коріння) був літератором, талановитим педагогом, видавцем, бібліографом. Мати Агатангела мала польсько-литовське коріння.
15 січня 1871-го у молодої сімʼї народився син, його назвали незвичайним грецьким ім’ям – Агатангел, що означає “добрий вісник”.
Вже у три роки батько навчив Агатангела читати, а у пʼять років він віддав сина у початкове училище. У Другій київській гімназії Агатангел навчався протягом 1885-1889 років.
У Агатангела Кримського були незвичайні здібності, у тому числі й до вивчення іноземних мов. Тому його прийняли до відомої столичної Колегії Павла Галагана. Там надавали унікальну середню освіту. До 18 років Агатангел знав уже вісім мов.
У Колегії він навчався в одного з найвідоміших філологів української мови Павла Житецького. Саме він прищепив Агатангелу любов до української мови. На все життя він став найвідданішим захисником української мови та української історії.
“Мій батько з білоруського міщанського роду, мати – полька литовська, – я знацця, ані кровинки вкраїнської не маю, тільки що вродився та виріс на Вкраїні. Хоч я родом не вкраїнець, але цілком проукраїнився”, – писав Агатангел Кримський.
Агатангел був не єдиною дитиною у сім’ї. У нього були брат й сестра.
Життєвий шлях Агатангела Кримського у Москві
У 1889 році Агатангел виїхав до Москви й вступив до Лазаревського інституту східних мов. Завершив його у 1892-му. Його залишили при кафедрі арабської філології для підготовки до професорського звання.
Також упродовж 1892-1896 pоків молодий учений пройшов курс історико-філологічного факультету Московського університету. Склав у Петербурзькому університеті магістерські іспити з арабістики та в Московському університеті – зі слов’янської філології.
Кілька років Агатангел Кирмський жив у Сирії та Лівані для поглиблення знань з орієнталістики та для роботи над арабськими рукописами.
Згодом він став професором і викладав паралельно російську, арабську мови та історію Сходу.
Працюючи у Москві вчений вважав, що українська ідея перебуває під російською постійною загрозою. Відкрито про це казав та писав у листуваннях.
До 1918 року Агатангел Кримський очолював кафедру арабської словесності Лазаревського інституту та був професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу:
- викладав у спеціальних класах курси історії семітських мов;
- керував практичними вправами щодо перекладів з російської арабською і навпаки;
- керував вивченням Корану і граматичних текстів;
- читав лекції з історії арабської літератури;
- викладав арабську поезію;
- викладав перську мову й літературу;
- викладав турецьку мову;
- займався проблемами перекладу арабською мовою філософсько-літературних текстів.
Також з 1900 по 1918 роки Кримський виконував обов’язки неодмінного секретаря Східної комісії Московського археологічного товариства, був редактором:
- періодичного видання “Древности восточные”, де публікувалося багато його статей;
- серії “Труды по востоковедению”, що видавалася Лазаревським інститутом східних мов.
Агатангел Кримський жив у Москві, але часто листувався з Іваном Франком, Лесею Українкою. А після заснування у 1917 році Української народної республіки вирішив повернутися в Україну.
Повернення вченого до Києва
У 1918-му Агатангел Кримський повернувся до Києва. Вчений брав участь у науковому житті України й за Центральної Ради, і за гетьмана Скоропадського, і пізніше за Радянської влади.
З його перекладів починається школа художнього перекладу східної поезії в Україні й загалом у Європі. Крім того, Кримський залишив велику художню спадщину: поезії, оповідання, повісті.
У Києві Агатангел Кримський став одним із засновників і перших академіків Української академії наук й першим її неодмінним секретарем. На посаді він працював з 1919-го по 1929 pоки.
Також Агатангел Кримський:
- очолював історико-філологічний відділ Української академії наук;
- працював професором на кафедрах україністики та східної історії Київського державного університету;
- очолював Інститут української наукової мови;
- за його ініціативи у Харкові було засновано Всеукраїнську наукову асоціацію сходознавства.
Агатангел Кримський є автором понад 1000 публікацій: монографій, підручників, статей. Особливе вагоме місце у доробку вченого посідають праці з арабістики, семітології, тюркології, іраністики.
Коли його питали, скільки мов він знає – він говорив, що йому легше сказати, які мови він не знає.
Агатангел Кримський знав практично всі європейські та слов’янські мови, багато східних, з мертвих – латину, грецьку, церковнослов’янську, санскрит.
А у 70 років він вирішив вивчити вавілонську та абіссинську мови.
Багато уваги Агатангел Кримський приділяв проблемам розвитку української літературної мови, фольклористичним та етнографічним дослідженням, зокрема з антропології. Учений був також науковим редактором багатьох словників та збірників.
Особисте життя Агатангела Кримського було заповнено клопотами про брата й сестру. Вчений цілком присвятив себе науці, так і не захопившись жодною жінкою. Подейкували, що він був закоханий у творчість Лесі Українки, з якою листувався все життя.
У літньому віці у вченого почалися проблеми із зором, йому потрібен був помічник. Ним став молодий вчений Микола Левченко, якого Кримський згодом усиновив.
Політичні репресії Радянської влади проти Агатангела Кримського та інших українських вчених
У 1929 році тоталітарна Радянська влада звинуватила помічника Агатангела Кримського Левченка, як і багатьох інших українських учених, у націоналізмі та відправили до таборів. Левченко був засланий на Соловки, але наклепів на свого названого батька не написав.
Агатангел Кримський після арешту Миколи Левченка одружився з його вагітною дружиною, аби дати дитині своє прізвище.
З табору Микола Левченко повернувся зломлений душевно. Він деякий час жив у квартирі Агатангела Кримського, але через рік закінчив життя самогубством.
Смерть помічника стала для Кримського справжньою трагедією. Через сильні переживання він почав хворіти.
В той самий час, у 1930 році самого Кримського почали звільняти з усіх його посад, науково-педагогічної роботи, позбавили всіх його звань. Він жив практично у злиднях.
Тодішній генеральний секретар ЦК КПУ Лазар Каганович запрошував Агатангела Кримського укласти “Російсько-український словник”, але вчений відмовився: “не хочу рискувати своїм чесним ім’ям перед галичанами, що досі твердо вірили в мою непідкупну чесність і рішуче усуваюся від участи в Словникові, де безшабашно гарцюють усякі мовокалічники та мовозасмітники”.
Улітку 1941 року тоталітарна Радянська влада дала наказ заарештувати 70-річного напівсліпого Агатангела Кримського. Звинувачення: був “ідеологом українських націоналістів, який упродовж років очолював націоналістичне підпілля”.
Після допитів йому давали підписувати протоколи, і він, майже сліпий, виправляв у них помилки, бо не міг бачити такої жахливої безграмотності, за що слідчі ненавиділи його ще більше.
Потім вченого відправили до Казахстану і кинули у жахливу в’язницю в Кустанаї, яка “славилася” великою кількістю “кримінальних елементів”, сподіваючись, що зеки його вб’ють.
Однак, за свідченням тих, хто був тоді в цій в’язниці й вижив, зеки-кримінальники Кримського любили: віддавали йому свій хліб і намагалися полегшити його долю.
Агатангел Кримський помер у січні 1942 року (точна дата смерті невідома), його тіло скинули в рів разом з іншими тілами в’язнів. За однією із версій дослідників, помер вчений не лише від фізичного виснаження і хвороби, а через тортури, яким його піддавали охоронці в’язниці. Де його могила, невідомо.
Визнання та пам’ять видатного українського вченого
Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) внесла ім’я Кримського до списку видатних діячів світу.
А в Києві у 1970 році на його честь назвали вулицю у Святошинському районі Києва – вулиця Академіка Кримського. Вона пролягає від бульвару Академіка Вернадського до Бородянського провулка.
Також у 1971 році на честь великого вченого встановлено меморіальну дошку на колишньому будинку Колегії Павла Ґалаґана (нині це Музей літератури, вул. Б. Хмельницького, № 11).
У 1990 році Національна академія наук України заснувала премію імені Агатангела Кримського за видатні наукові роботи в галузі сходознавства. А у 1991-му заснували Інститут сходознавства НАН України, який отримав ім’я Агатангела Кримського.
Крім того, у 2021-му Національний банк України ввів в обіг ювілейну монету із серії “Видатні особистості”, присвячену Агатангелу Кримському. На монеті написані слова видатного вченого: “Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо”.
Крім Києва, ім’я академіка увіковічено і в інших містах України: Біла Церква, Вінниця, Черкаси, Хмельницький, Дніпро тощо.
Також у столиці Туреччини в Анкарі вулицю, на якій розташоване посольство України, перейменували на вулицю Агатангела Кримського.
Дивіться також: “Як парость виноградної лози плекайте мову” – Максим Рильський
Про архітектора, який подарував Києву пам’ятники Лесі Українки, Вернадського, Котляревського, а Парижу – Шевченка можна почитати за посиланням.