Майданчик для майбутнього монументу обрали символічний – на Печерську. Тут зіграли роль одразу декілька чинників.
По-перше, саме з Печерська монумент досить добре видно і яким би транспортом гості столиці не скористалися, чи-то літаком, чи-то потягом, чи-то автомобілем, вони обов’язково помітять сталеву пані столиці.
По-друге, місце історичне і пов’язане з обороною. Саме тут колись знаходилася Стара Печерська фортеця, яка в свою чергу була створена на основі фортифікаційного укріплення Печерського монастиря (укріплення було створене за наказом гетьмана Івана Самойловича).
Читайте також: День 26 квітня 1986 року. Яким він був для Києва?
Вона могла бути іншою
Проблеми з волгоградською скульптурою змусили Вучетича відмовитися від бетону і звернути увагу на сталеві конструкції.
За проєктом скульптура повинна була являти собою металічну стелу, на якій встановлено було б жіноче погруддя з мечам у руці.
«Одяг» скульптури повинен був бути прикрашений такими собі замальовками воєнних сцен. Згідно іншої ідеї, Батьківщина-мати в українській столиці могла б носити російський сарафан.
До всього скульптура могла б бути золотою. Планувалося вкрити її сусальним золотом, так щоби видно було навіть з Космосу. Але від цієї ідеї відмовилися чи то через те, що це було надто дорого, чи то через очевидну конкуренцію з куполами Києво-Печерської Лаври.
Євген Вучетич мав і кардинально інший план самого комплексу. За його проєктом відвідувачі повинні були підніматися до меморіалу з боку Дніпра. У підніжжя статуї повинен був бути водоспад.
Шлях до музею Перемоги міг бути тернистим. Спочатку відвідувачі проходили б алею 30-ти метрових воїнів, солдат та партизан, потім би потрапляли до моторошного тунелю. У ньому повинні були бути відображені найбільш страшні картини війни, концентраційних таборів та масових розстрілів. І тільки потім відкривалася зала Перемоги. За проектом, над цією залою мав бути споруджений прозорий купол, який заливав би її світлом і таким чином досягався б ефект полегшення і радості.
Але таким Національний музей історії України у Другій світовій війні не став. Проєкт Євгена Вучетича зазнавав значних змін ще за життя скульптора, а після його смерті у 1974 року і взагалі перейшов до іншого автора. Хоча дуже солідний гонорар за роботу у розмірі 40 тисяч рублів дружина Вучетича таки отримала.
Читайте також: До Дня космонавтики: український мрійник, який змінив світ
У Києві є свої майстри
Після смерті Євгена Вучетича, Володимир Щербицький (Перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії Української РСР) планував передати проєкт москвичу Миколі Томському, але той відмовився і сказав, що в Києві вистачає талановитих фахівців. Так другим автором Батьківщини-матері став Василь Бородай.
Саме його можна вважати автором скульптури у тому її вигляді, який ми знаємо сьогодні. Василь Бородай вважав, що жінка з мечем в руках справляла би надто войовниче враження. Тому намагався «вкласти» у руки скульптури інші предмети і не тільки.
Розглядалися варіанти з немовлям на руках у матері-захисниці; з лавровою гілкою – символом перемоги; з чашею з вогнем — загалом 11 варіантів.
Та влада все ж вирішила зупинитися саме на мечі, проте Василь Бородай таки зміг дещо зменшити войовничість скульптури.
Він вніс ще одну корективу у проєкт Вучетича, згідно якого Батьківщина-мати повинна була простягати руку з мечем вперед, і просто «підняв» переможні руки догори з мечем та щитом.
Читайте також: Світлини старого Києва: Ланцюговий міст, фотографи-шпигуни та листівка з видом на тюрму
Таке рішення породило багато проблем, пліток та жартів. Після відкриття комплексу подейкували, що меч того такий короткий, що сам Митрополит Київський зателефонував Володимирові Щербицькому.
І почав переконувати, мовляв, негарно, коли символ війни здіймається в небо вище, ніж символ віри – дзвіниця Києво-Печерської Лаври.
Інші дотепники жартували, що меч вкоротили задля того, щоб літаки, що пролітають над столицею, не зачіпалися.
Але насправді довжина меча обумовлена суто науковими величинами. Надто довгий меч просто не витримував би поривів вітру.
Зменшену копію Батьківщини-матері (півтораметрову) вирішили свого часу випробувати у аеродинамічній трубі, щоб убезпечитися від проблем, які були з мечем скульптури «Батьківщина-мати кличе!».
Науковці порадили змінити розмір і вкоротити меч на 3 метри, до того ж змінилася і його конструкція – замість звичайного плаского вирішили зробити гранований.
Але й на цьому не спинилися і встановили у конструкцію спеціальні амортизатори на кшталт автомобільних. Вважається, що скульптура ладна витримати навантаження у сто тисяч тон, урагани і 8-ми бальні землетруси.
Народження сталевої пані Києва
Від ідеї з сусальним золотом відмовилися і постало питання матеріалу та конкретного втілення в життя проєкту. Взагалі історія створення Батьківщини-матері – це історія злагодженої праці багатьох український підприємств.
Спочатку на заводах Запоріжжя виливали сталь для майбутньої скульптури, потім на Київському заводі імені Паризької Комуни почалося виготовлення самої конструкції.
На цьому ж етапі активну участь приймали і працівники Інституту електрозварювання ім. Євгена Патона. Бо саме вони займалися облицюванням скульптури: сталеві листи (50 см на 50 см) вони послідовно зварювали у суцільну конструкцію. Вражає те, що товщина цих швів не перевищувала 1,5 мм, а загалом було зроблено швів довжиною в 30 км.
На тому ж таки Київському заводі імені Паризької Комуни збиралися частини конструкції – секції по 25-30 тон і заввишки 4 метри.
Ідея полягала в тому, що секції повинні були вільно «проходити» під автомобільним мостом.
Перевозили секції від заводу вночі, щоб не створювати заторів. А для монтажу використовували найбільший в Україні кран, який свого часу слугував для будівництва домни на Донбасі.
Зрештою у Києві з’явилася скульптура з вражаючими характеристиками: висота – 62 метри (загальна висота з постаментом 102 метри) вага – 450 тонн. До речі, багатостраждальний меч має вагу 13 тонн, а щит – 9 тонн. Батьківщина-мати у Києві більша за Статую Свободи у Нью-Йорку (45 метрів) і більша за Статую Христа-Спасителя у Ріо-де-Жанейро (38 метрів).
Читайте также: Бизнес на дореволюционном Крещатике: Картье, выпить и закурить
На кого вона схожа?
Серед численних легенд, пов’язаних зі скульптурою є цікаві варіанти того, хто ж позував скульптору
Політизована і провокативна версія того часу базувалася на припущенні, що музою автора стала голова Президії Верховної Ради УРСР – Валентина Шевченко, але сама вона це заперечувала.
Автори іншої, більш романтичної версії, знаходили багато спільного між скульптурою і зовнішністю Галини Кальченко.
Сама Галина була досить талановитим і знаним скульптором, саме вона є автором пам’ятника Лесі Українки та Івана Котляревського.
Але всі версії, хоч і цікаві, та все ж неправдиві. Керманичі вирішили, що Батьківщина-мати повинна бути схожою на всіх жінок загалом і, водночас, несхожою ні на одну з них – таке собі втілення всіх жінок та матерів країни, які не хочуть повторення війни.
Батьківщина-Мати є однією із найвищих монументальних споруд у Європі. Цікаво, що цьогорічний ювілей пам’ятника співпав із Днем матері, який сьогодні відзначають в усьому світі.
Читайте також: Коли Батьківщина-мати перестане бути “комуністкою”: термін очистки щита