Митець не дожив одного дня до свого 81-річчя.
Народився майбутній митець в багатодітній родині в с. Полтавка (нині – м.Баштанка на Миколаївщині). Сьогодні тут є музей його імені. У 1913 р. Гриорій закінчив місцеве земське училище і разом з родиною переїхав до Казахстану, де вперше почав займатися малюванням.
У 1921 р. родина повернулася в Україну. Наступного року Григорій вступив до Одеського художнього інституту. На ІІІ курсі перейшов на факультет монументально-прикладного мистецтва до майстра-монументаліста Г.Комара, орієнтованого на мистецтво італійського Ренесансу. Навчаючись в Одесі, Григорій Довженко часто їздив до Києва. Він познайомився з творчою практикою монументальної майстерні Михайла Бойчука. Це знайомство з Бойчуком і його учнями мало значний вплив на молодого художника. У 1925 р. він вступив до Асоціації революційного мистецтва України, засновником та ідеологом якої був Михайло Бойчук.
Після закінчення у 1928 р. інституту Г. Довженко працював художником на Першій Державній кінофабриці в Одесі, де познайомився з видатними майстрами українського кіно – Олександром Довженком та Іваном Кавалерідзе. Завдяки таланту і наполегливості Григорій Довженко здобув художню освіту у найкращих тогочасних майстрів.
У 1930 р. Довженка запросили на викладацьку роботу до Києва – проводити заняття по малюнку і живопису на архітектурному факультеті Київського художнього інституту. Невдовзі почалося гоніння на “бойчукістів”.
Евакуйований до Таджикистану в перші дні війни, у 1945 р. художник повернувся до Києва і почав працювати у новоствореному Інституті монументального живопису і скульптури. У кінці 1940-х-1950-х рр. художник займався монументальним мистецтвом, працював над великими монументальними проєктами у Новій Каховці, на Донеччині, у Рівному, на Хмельниччині, розробив безліч чудових ескізів до орнаментів, творів декоративно-ужиткового мистецтва.
У Новій Каховці, за підрахунками Григорія Довженка було створено 2 тис кв м орнаментів на понад 200 будинках. У цих рельєфах було застосовано його авторську техніку різьблення по сирому тиньку, за яку він отримав патент та авторське свідоцтво у царині монументального мистецтва – “кам’яні вишиванки” називають шедеврами Півдня України.
У цей час художник продовжував писати станкові картини, пейзажі київських околиць, натюрморти, створив ряд формальних, абстрактних композицій, розписував декоративні керамічні тарілки. В усіх своїх роботах він продовжував непохитно втілювати творчі принципи свого вчителя та друзів – художників “Розстріляного Відродження”.
У 1960-1970 рр. він глибоко вивчав історію і цікавився періодом Русі, працював над серією монументальних робіт, серед яких важливим є велике мозаічне панно у Києві “Кий Щек Хорив і сестра їхня Либідь” (1970 р.). Ця робота залишається окрасою лівобережжя Києва.
Феноменальним вважається те, що Григорій Довженко як національний художник з протилежним радянщині сприйняттям світу, зміг не лише не потрапити під репресивний каток, а й творити колоритне національне мистецтво з орнаментально-геральдичним декором у вигляді рельєфів, розписів, мозаїк поруч з диктатом соцреалізму, не злившись з ним і не поступившись авторською манерою.
Творчість Григорія Довженка відома серед фахівців і шанувальників монументального мистецтва.