Як відомо, чергове рішення про знесення каплиці наприкінці 2023 року ухвалив Північний апеляційний господарський суд та зобов’язав знести споруду і привести земельну ділянку у попередній стан коштом особи, яка допустила правопорушення.
У Національному музеї історії України після того, як громада УПЦ відмовилась виконувати рішення оголосили збір коштів на ліквідацію. Зрештою, вранці 17 травня каплицю, яку церква УПЦ побудувала поруч з Андріївським узвозом, було знесено. Згодом в музеї повідомили, що навколо території, де знесли каплицю УПЦ біля залишків Десятинної церкви встановлять паркан.
Водночас, священнослужителі та віряни УПЦ продовжували приходити на ділянку, а в суботу навіть було відправлено поминальну службу. Демонтаж припав на поминальний тиждень, коли православні християни відвідують кладовища та моляться за померлих, однак свідки молебну казали, що то так відспівують каплицю. На місці, де раніше був вівтар, представники УПЦ складали квіти.
Події коментує Тетяна Сосновська, Заслужений працівник культури України, гендиректор Національного музею історії України у 2015-2020 роках.
- Чому виникла необхідність ліквідувати церковну споруду, розташовану біля залишків Десятинної церкви у Києві?
Цю споруду називали МАФом, тому що в усіх документах вона проходила як 3 разом складені вагончики. Про те, що вона незаконна, і встановлена самовільно, знали дуже і дуже давно. Остаточне рішення апеляційного суду на початку цього року поставило крапку не лише в тому, що люди були остаточно проінформовані що споруда дійсно встановлена самовільно, але і був готовий вирішити питання не лише незаконності, а й перебування МАФу на Старокиївській горі, бо нарешті було політичне сприяння. І дуже добре, що воно було.
Нарешті суд наважився визнати істину, що треба демонтувати. Адже ці споруди встановлені в історичній частині міста, в охоронній зоні ЮНЕСКО, без підстав, правил і погоджень.
На мою суб’єктивну думку, з огляду на моїх 5 років роботи в цьому музеї з 2015 до 2020 року, обговорення питання щодо можливого демонтажу, перенесення, ствердження законного рішення про незаконне встановлення впродовж моєї каденції також були. Але тут ми бачимо повну перемогу закону, і виконання всіх дій на підставі закону, щоб цей МАФ було демонтовано.
- Чи були спроби знайти компроміс з церковною громадою УПЦ, яка не хотіла руйнування своєї каплиці?
Іще до подання музеєм позову в ОАСК, були неодноразові спроби переконати громаду перемістити храм на інше місце. Ми маємо досвід 2016 року, коли музей проводив реконструкцію території. Тоді з нашого боку (з боку музею) було кілька спроб переконати релігійну громаду звернутися до міста, отримати ділянку в тому місці, або близько до того місця, де вона зареєстрована, зовсім за іншою адресою, не на Старокиївській горі. Пропонували перенести обережно храм туди.
У 2016 році, коли меценат В’ячеслав Москалевський робив реставрацію музейної території до такого вигляду, як вона зараз є, він мав свою позицію і був готовий суттєво розширити кошторис, демонтувати дуже-дуже обережно цей храм, дуже обережно перевезти, і поставити на тому місці, яке місто готове було б дати релігійній громаді
(Москалевський впорядкував територію на Старокиївській горі за 19 млн грн.). Тоді релігійна громада відмовилась від цієї ідеї. Отже спроби зробити це спокійно, тихо, мирно були неодноразові. І якби цей храм переміщувався на виділену територію, то це б супроводжувалося потрібним пакетом документів на законність перебування цієї споруди в іншому місці.
- Як має бути використана ділянка після демонтажу каплиці?
Як тільки ми, музейники, спільнота, отримали рішення апеляційного суду про демонтаж, після ейфорії і радості, скільки б вона не тривала, вже тоді треба було поміркувати, що ми будемо робити на цій території коли вона буде звільнена. Тому що після рішення суду рано чи пізно цей демонтаж мав відбутися. Хоча говорили, що ще жодна така справа до кінця (до демонтажу). доведена не була. І от нарешті позитивний результат.
Як тільки апеляційний суд прийняв рішення, що храм треба демонтувати, вже тоді треба було подумати про те, що на цьому місці буде робити музей і сповістити громаду. Це би ще більше об’єднало громаду в намірах, думках, мріях про те, що в майбутньому буде на цій території.
З огляду на те, що музей і міністерство в повідомленнях висловлюють різні іноді між собою несуголосні ідеї і пропозиції про те, що там буде – це свідчення того, що ми думаємо лише зараз, постфактум, про те, що там має постати.
Найперше, що там мало постати ще ввечері 16 травня – це паркан з написом «Звільнена територія музею». Щоб усі розуміли торжество і перемогу суду та всіх законних рішень: що це територія саме музею і що вона нарешті звільнена. Що буде на цьому п’ятачку? Це, звісно, буде вирішувати музей.
- Чи відбуватимуться на території археологічні розкопки?
Якщо науковці інституту археології будуть вважати, що там треба провести розкопки, значить треба з ними погодитися, бо вони фахівці в цій царині. Лише треба визначити, який термін для цього потрібно. Рік, два, три, п’ять… Сповістити про це громадськість. Тому що ця невелика територія за парканом весь час перебувати не може. Але якщо проводяться археологічні розкопки, то якийсь час для їхньої тривалості треба встановити.
Можуть бути «страждальні пісні», що ой, немає коштів.. І очевидно це може бути прихованою причиною відсутності будь-якої діяльності під приводом відсутності коштів. Я відразу хочу заперечити таку тезу як передумову відтермінування будь-яких дій.
Якщо це будуть археологічні розкопки, великих коштів, щоб їх провести на території музею не потрібно.
Коли я була генеральним директором музею, у концепції розвитку передбачалося створення власної археологічної експедиції музейної, і вона у нас була створена, існувала, було дві виїзні археологічні експедиції в інші області України. Даруйте за відвертість, але ми зовсім для цього не залучали додаткових коштів.
А для того, щоб провести археологічні розкопки поряд з музеєм, при такій кількості науковців, археологів, практикуючих археологів, яка є зараз у музеї, які зараз працюють, в синергії з науковцями Інституту археології НАН України, відділення якого знаходиться через дорогу, про залучення додаткових або якихось великих коштів не варто вести й мови.
За бажання археологи музею можуть це робити маючи для того і фах, і можливість, і час. Більше того, я думаю, свою допомогу запропонують археологи, інші музейні заклади та заповідники, які також люблять Київ, люблять свою роботу, прагнуть свої професійні навички продемонструвати, матимуть за щастя та радість долучитися.
- Що варто створити чи побудувати на ділянці у випадку відсутності потреби в розкопках?
Якщо науковці інституту археології скажуть, що саме в цьому місці територія вже досліджена і робити цього не потрібно, постане питання, що краще там зробити для зручності відвідувачів Старокиївської гори і взагалі для комфорту.
Одна ідея музею, яку я прочитала – це створення майданчику для ведення дитячих програм, освітніх заходів. Я думаю, для проведення освітніх і дитячих заходів на території музею місця більш ніж достатньо.
Я би на цьому місці висадила дерева, і зробила якісь лави, місця зони відпочинку, щоб був затінок і відвідувачі музею, а також люди, які просто прийшли відпочити на Старокиївську гору, могли посидіти, почитати, поспілкуватися між собою в затінку дерев, у приємній атмосфері.
Хоча остаточне рішення прийме музей, і нам треба буде його прийняти і всіляко йому сприяти, а не критикувати. Тому що розкритикувати можна будь-що. Слід поставитися з розумінням, що музей має певний план використання звільненої території.
Раніше “ВК” розповідав, що каплиця УПЦ поруч з Національним музеєм історії України займала 158 кв. метрів. Розбудували її у 2007 році. До того там була ятка, встановлена до Великодня. Проте урочистості відійшли, а намет залишився.
25 липня 2007 року розбудований храм-каплицю УПЦ освятив Митрополит Володимир. Під час подій повідомляли, що це є згадка про Десятинну церкву, яка знаходилася там за часів Київської Русі. А в 2009 році в храмі-каплиці було відкрито чоловічий монастир та призначено його намісником архімандрита Гедеона (Харона).
Згодом у Національному музеї історії України звернули увагу, що ділянка є землею історико-культурного призначення й знаходиться у буферній зоні об’єкта ЮНЕСКО, Софії Київської. А в 2012 році Шевченківський районний суд Києва виніс рішення, що храм є капітальною спорудою, і порушує правила користування землею особливого призначення. У 2017 році активіст В’ячеслав Толпига, котрий понад 10 років досліджував цю тему, зареєстрував щодо зносу каплиці петицію, яку підтримали кияни.