Він заходив на позицію, коли листя лише починало опадати, а вийшов, коли воно зазеленіло вдруге. Для Віктора з позивним «Дніпро», бійця бригади «Форпост», перше бойове чергування перетворилося на 13-місячний марафон виживання.
Як повідомляється, через перерізану логістику та постійні обстріли група прикордонників у складі 6 осіб тримала спостережний пункт у повній ізоляції понад 400 днів.
Життя на «нулі»: сніг замість води та дрони замість автівок
До мобілізації Віктор працював на металургійному виробництві в Дніпрі. У Другій прикордонній комендатурі швидкого реагування він став «очима» підрозділу на Південно-Слобожанському напрямку.
Через те, що росіяни перерізали шляхи сполучення, ротація стала неможливою. Безпечніше було залишатися в лісі, ніж намагатися прорватися під вогнем. Провізію та боєкомплект спочатку возили бронемашини, але згодом єдиною ниточкою зв’язку зі світом стали дрони. Найважчим випробуванням стала спрага.
«Наприкінці зими ми топили сніг, пили дощову воду, фільтрували її через ватні спонжики та марлеві пов’язки. Потім викопали саморобні криниці — звідти й черпали воду, коли пішла “зеленка”», — згадує Віктор.
Мінус 30 кілограмів та заборона на тепло
Постійна напруга та відсутність безпеки змінили бійця не лише внутрішньо, а й зовні. За час перебування на позиції Віктор схуд на 30 кілограмів — зі 107 до 77. Через постійну тривогу організм просто відмовлявся приймати їжу.
Ще одним ворогом став холод. Розпалити піч у бліндажі означало підписати собі смертний вирок: дим удень та тепловий слід уночі миттєво видали б позицію ворогу.
«Зігрівалися хімічними грілками. Головне було тримати ноги сухими — щойно шкарпетки мокріють, зразу стає нестерпно холодно. Міняли їх по кілька разів за ніч», — розповідає прикордонник.
Евакуація під туманом та зміна тактики ворога
Бійці спали лише по 6 годин на добу, розбиваючи сон на два тригодинні відрізки. Решту часу — копали, укріплювалися і слухали небо. Віктор зазначає: ворог став мобільнішим, почав масово використовувати квадроцикли, щоб заскакувати на позиції миттєво.
Поранення побратимів ставали окремою трагедією. Через щільний вогонь «трьохсоті» іноді чекали на евакуацію по три доби. Вивозили їх лише у густий туман, коли водій квадроцикла, ризикуючи життям, проривався крізь завісу FPV-дронів.
Шлях додому крізь мінне поле
Попри «Старлінк» і можливість чути голос дружини, психологічно триматися було складно, каже захисник. Рятувала робота та гумор. Проте виходити з позиції Віктору довелося за трагічних обставин — у день, коли він дізнався про смерть батька.
Шлях довжиною у 12 кілометрів тривав цілу добу. Бійці йшли, перебігали відкриті ділянки та ховалися від мін, СПГ та всюдисущих дронів.
Сьогодні «Дніпро» знову на бойовому злагодженні. Після короткого відпочинку він готується до наступного виходу. На запитання «чому він повертається?», відповідає просто:
«А хто? Тут до мого рідного міста недалеко. Якщо я не піду, то вони прийдуть до мене».