Як повідомили у “Феофанії”, гранатометник, професійний військовий, родом з міста Першотравенськ, Дніпропетровської області. З початком війни добровольцем пішов до 128 бригади ТРО та ніс службу у Дніпрі. Потім була Каховка, а далі гарячий Запорізький напрямок, Данилівка та важкі бої. Згодом батальйон перекинули у Донецьку область.
«Наш батальйон відправили на околиці села Старомайорське, Волноваського району, там я й отримав поранення. 120 міна прилетіла прямо в наш окоп. Мого командира контузило, побратима вбило на місці, а мене важко поранило», – пригадує наш герой.
Олександр зміг сам накласти турнікет, але евакуація була ускладнена постійними обстрілами. Першу медичну допомогу нашому герою надали у стабілізаційному пункті та відправили до Запоріжжя. Через 6 днів Олександра перевезли до Дніпра у лікарню Мечнікова, де йому діагностували турнікетний синдром (близько 12 годин), компартмент синдром та ампутували поранену ногу.
Через тиждень, у важкому стані на штучній вентиляції легень військового доправили до реанімаційного відділення “Феофанії”. Коли Олександр прийшов у свідомість перше, що він зробив – попросив медсестру зателефонувати мамі. Вже наступного дня рідні Олександра були у лікарні.
У військового діагностували гостре порушення функції нирок. Враховуючи гіперазотемію та гіперкаліємію, що викликано компартмент синдромом, Олександру було проведено 6 сеансів гемодіалізу та 1 сеанс ультрафільтрації. Окрім того, у нього спостерігалась КТ-картина некардіогенного набряку легень, як прояв гострого респіраторного дистрес-синдрому. У пацієнта було уражено не менше 80% об’єму легень. Лікарі прийняли рішення виконати трахеостомію, медикаментозну седацію ШВЛ та розпочали довготривале лікування.
28 днів Олександр пробув у реанімації. Після отримання позитивної динаміки, проведених лабораторної та радіологічної діагностики наш герой був переведений для подальшого лікування у відділення. З часом військовому провели формування кукси лівого стегна.
Коли стан пацієнта покращився лікарі розпочали реабілітацію. Олександр уже протезований та має сучасний електронний протез нижньої кінцівки.
«Коли я вперше став на протез я був дуже здивований. На адреналіні я одразу пішов – мене ледь зупинили», – з посмішкою розповідає Олександр.
Зараз він вправно ходить та навіть вчиться танцювати. Серед планів на майбутнє – стати інструктором для військових та ділитись власними знаннями й досвідом.