Два дні народження
Головний спірний факт біографії Довженко — дата народження. Згідно з метричною книгою, Олександр Петрович народився 29 серпня 1894 року за «старим стилем». Відповідно за новим стилем правильно було б святкувати День народження українського генія 10 вересня. Але в різних джерелах зустрічаються також дата 11 вересня і невипадково — сам митець святкував іменини саме 11-го.
Ось, який запис знаходимо в його щоденнику за 12 вересня 1954 року: «Сьогодні мені шістдесят років минуло… Учора й сьогодні я одержав багато привітальних телеграм. З Москви, звичайно, не з убогого Києва. Національну форму і зміст я відчуваю завжди, й сьогодні особливо».
Олександр Довженко і Юлія Солнцева. Джерело: Музей Національної кіностудії імені Олександра Довженко
Читайте також: Київські легенди: безутішна вдова, утоплена та коти на службі зла
Ставлення до Києва
Формулювання «з убогого Києва» можна трактувати тільки в одному сенсі — сарказм з присмаком гіркоти. Не секрет, що Олександр Петрович обожнював українську столицю. Його записи майорять згадками про Київ, мріями повернутися або хоча б бути похороненим у Києві.
Запис за 5 травня 1948 року: «Київ — город-геній. Красивий, незважаючи на багатолітні намагання архітекторів і горе-керівників занапастити його красу витворами убожества і нікчемства… Київ — геніальне місто, геніальне місце. Київ — старець, руйнований вісімсот років історичної своєї драми».
Читайте також: Чому кияни почали святкувати День прапору раніше за всіх?
Ставлення до професії
Свою творчу кар’єру Довженко починав як карикатурист, при чому багато робіт було присвячено політичним темам. Карикатурами Довженко ілюструвалися матеріали у журналі «Молот», який видавали українські комуністи в США, а також статті у газетах Харкова.
Проте шаленої популярності Довженко як художник не набув, карикатури почали обговорювати вже після смерті автора і, певно, з метою встановлення його політичної позиції. Адже багато з них були пропагандистського направлення, хоча зустрічалися і смішні дружні шаржі.
З іншого боку, всі школярі України знають Довженка як письменника, автора «Зачарованої Десни» і не тільки. Але сам про себе Олександр Петрович писав однозначно: «кінорежисер». Більшість його літературних робіт — це готові сценарії, які автор хотів, але з політичних причин не мав змоги відзняти на плівку.
Запис за 5 липня 1945 року: «Я кінорежисер. За все своє творче життя я не бачив ні одної своєї картини в хорошому кінотеатрі на хорошому справжньому екрані… Я був мученик в результатах своєї творчості. Я ні разу не мав насолоди, навіть спокою од споглядання результатів своєї безмірно тяжкої і складної праці. І чим далі, тим все більш переконуюсь я, що 20 років кращого свого життя потратив я марно. Що б я міг створити!»
Читайте також: Варвара Ханенко: Українська вишивка у Лондоні і світові шедеври у Києві
Звідки з’явилася сивина?
Найвідомішим фільмом Довженка і, можливо, найвідомішим українським фільмом у світі є картина «Земля». У 1930 році вона була відзнята на Київській кінофабриці, але до глядача «дійшла» тільки після численних правок. Проте навіть в такому вигляді історія українського села і колективізації була продемонстрована глядачам всього лише 9 днів.
Картина зазнала нищівної критики у радянській пресі і зрештою була знята з прокату через надмірний натуралізм. Особливої критики творчість Довженко зазнала від Дем’яна Бєдного, який написав фейлетон «Філософи». Ці події призвели до того, що Олександр Петрович посивів буквально за декілька днів, друзям він говорив, що хотів би вмерти.
Через 15 років — 14 квітня 1945 року Довженко зробив наступний запис у своєму щоденнику: «Недавно у кремлівській лікарні престарілий… Дем’ян Бєдний зустрів мене і каже: «Не знаю, забыл уже, за что я тогда обругал вашу “Землю”. Но скажу вам — ни до, ни после я такой картины уже не видел. Что это было за произведение подлинного великого искусства».
Читайте також: Харків ніколи не був “першою столицею України”. Що треба знати про цей міф
Світове визнання
Цікаво, що на противагу радянській критиці, картина «Земля» одразу ж прийшлася до смаку іноземним глядачам. Італійські кінематографісти назвали Довженко «Гомером кіно». У 1958 році стрічка була реабілітована та продемонстрована на Всесвітній виставці в Брюсселі і потрапила до списку 12 найкращих фільмів всіх часів та народів. До того ж, «Земля» потрапила до п’ятірки шедеврів світового кіно ЮНЕСКО.
Але найвищу оцінку серед колег Довженко отримав від легенди світового кіно — Чарлі Чапліна. «Сьогодні я чомусь згадав про виступ Чарлі Чапліна у пресі чи в промові зі слів Андрія Малишка. Чаплін заявив, що слов’янство поки що дало світові в кінематографії одного митця — мислителя і поета. Він назвав моє ім’я, від чого, очевидно, українська частина нашої радянської делегації діячів культури ніяково опустила очі, не знаючи, як реагувати…» (запис у щоденнику Довженка за 25 вересня 1954 року).
Читайте також: Київ Городецького: завод на Куренівці, «Ленінська кузня», Будинок з химерами і не тільки…
Радянські премії
Ставлення до творчості Довженка у Радянському Союзі було все ж неоднозначним. Так, Олександр Петрович був удостоєний найвищих премій: Ленінської за «Поему про море» (посмертно) і двох Сталінських — за фільми «Щорс» та «Мічурин».
І треба сказати, що премії далися Довженко непросто. Особливо важко було працювати над фільмом «Щорс». Це була робота на замовлення у прямому сенсі, при чому замовником і співавтором виступав Йосип Сталін: він затверджував акторів, вносив правки у сценарій та призначав перезйомки окремих епізодів.
Читайте також: Михайло Булгаков, Іван Франко, Микола Гумільов та Анна Ахматова – всі вони вінчалися у Києві
Як би складно не було Довженко, все ж саме фільм «Щорс» зробив його відомим серед співвітчизників: його подивилися більше 31 млн. глядачів по всьому Радянському Союзі.
Фільм «Мічурин» приніс Довженко другу Сталінську премію. Але про цю стрічку Довженко згадує у своїх щоденниках з теплотою, вочевидь, на відміну від «Щорса», вона була меншим творчим компромісом.
Запис за 19 січня 1944 року: «З великою приємністю працюю над літературним сценарієм “Мічурін”. Я розпочав сю роботу перед війною і зараз повернувся до неї як до теплої рідної хати. Се ніби не в’яжеться трохи з моїм “націоналізмом”. Адже се тема руська, про руський народ, проте я думаю, що мені не заборонять писати про його добре, люблячи палко і свій народ».
Читайте також: Батьківщина-мати: День народження сталевої пані столиці
Правда про Довженко
Білі плями в біографії Олександра Петровича, спірні питання, його політична позиція і творчі компроміси мають велике значення для дослідників. Однак глядачів цікавить, в першу чергу, його творчість, «прохідних» або недбало зроблених фільмів у нього немає.
А що ж стосується істинних переконань Довженко, то і на це питання він дає відповідь у своєму щоденнику:
«Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне тільки те, що прекрасне. І коли ми не постигнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в минулому, ні в сучаснім, ні в майбутньому».