На цій ділянці фронту українські бійці мали переважно стрілецьку зброю, а з протитанкового озброєння мали лише ручні гранатомети. Однак їм вдалося стримати колону росіян та майже добу тримати кругову оборону в готельному комплексі «Вілла Сан-Марино».
Кожна година присутності ворога для мирних жителів була болем
Саме в цей час жителі Ворзеля були змушені переховуватися від окупантів, які вдерлися у двори та чатували у засідках біля хат мирного населення.
Як розповідала раніше журналістам Радіо Свобода жителька Ворзеля Тетяна Власенко у селищі від початку вторгнення лунали вибухи та було чути звуки пострілів.
«З початку війни, з першого дня, розбомбили наш будинок. Ми жили у підвалі у сусідів. Були бої прямо у нас на вулиці, прямо в нашому селищі, танкові бої, вибухали гранати, міномети тощо. Діти втомлені були психологічно. Ми – у підвалі, їжі не вистачало», – згадує Тетяна.
4 березня при спробі евакуюватися з Ворзеля родина жінки потрапила під обстріли, лікарі чудом врятували життя. Росія не відкривала гуманітарні коридори, тому Власенки хотіли вирватися в Ірпінь (чула, що той був під контролем українських солдатів).
«Їхати було від нашого будинку через маленький місток, що «залишився в живих», буквально 800 метрів. Було тихо. Я вилізла з підвалу, сама пішла на розвідку, прогулялася вулицями. Було дуже тихо, дуже тихо. Нікого довкола не було… Але щойно ми повернули за ріг нашого будинку, у нас почали стріляти з дворів. Російські солдати поховалися у дворах мирних жителів. Я їх не бачила. Вони підло, навіть не відчинили ворота, вони стріляли прямо з-за воріт», – згадує жителька Ворзеля.
Внаслідок обстрілів у донечки Тетяни Каті були побиті легені, переломи грудної клітини, пробиті два суглоби на ногах, поламані ліве бедро та права гомілка. У неї самої – права нога від бедра до гомілки була потрощена, на лівій – відкритий перелом гомілки. На обох ногах відкриті кульові рани. На щастя, родина таки дісталася до Ірпеня та отримала лікування в шпиталі.
Рух росіян намагались стримували біля комплексу “Вілла Сан-Марино”
А за день до того,3 березня, на перетині Варшавської траси, де ведуть дороги на Бучу та Ворзель відбувався бій між росіянами та оборонцями Київщини. Ворог намагався захопити Бучу. Українські військові очікували, що російська армія піде асфальтованою трасою, однак вона пішла колоною між цивільними будинками.
Як розповів командир білоруського полку ЗСУ Денис Прохоров, росіяни зайшли на танках і почали вести щільний вогонь по будівлях. Захисникам Бучі довелося переміститися до готельного комплексу “Вілла Сан-Марино”. Після перших танкових пострілів по готелю захисники Бучі зазнали серйозних втрат, було багато поранених і тривали переговори про їх евакуацію:
«Була досить велика кількість тяжкопоранених, які валялися практично по всьому комплексу. Частину хлопців було легко поранено. Вони забігли до комплексу, щоб перев’язуватися якось. Ми чекали, доки щільність вогню якось знизиться. Там був такий бункер, маленька кімнатка внизу – ми хлопців перев’язували у цій кімнатці, я допомагав парамедикам, когось перев’язав, комусь заклеїв грудну клітку, комусь допоміг дістатися…»
Кругова оборона тривала близько 12 годин.
За цей час нас намагалися викурити звідти кілька разів, скеровували піхоту – ми вступали з ними у бій. Якоїсь миті ми зрозуміли, що нам треба замовкнути, щоб вороги подумали, ніби ми всі загинули від такої кількості прильотів у цю будівлю. у нас були хлопці з приладами нічного бачення. Вони провели дорозвідку і повідомили, що в нас є шанс вийти. Річ у тім, що після того, як відпрацювала артилерія, вороги просто розсмокталися. Вони завелися і поїхали кудись”, – розповів Прохоров.
Після цього група забрала поранених і вийшла у бік Києва. Ціною втрат колону вдалося пригальмувати.
За своє життя забрав пару життів ворогів
Громадянин Білорусі Олексій з позивним Психолог – став професійним та досвідченим бійцем на війні в Україні. Він приїхав в Україну 8 років тому, пройшов підготовку в «Азові» та загартувався на полі бою. Згодом, уже всередині 2022 року, вступив до полку Кастуся Калиновського.
Його внутрішня опора – готовність віддати своє життя та здоров’я за свободу. 3 березня 2022 Олексій отримав поранення на території готельного комплексу “Вілла Сан-Марино”. Під час обстрілу побачив, що відірвало ногу. Був свідомий, що це мить, після якої життя може обірватися. Він бере смартфон записує на нього відео з такими словами:
«Ногу, звичайно, відірвало. На найкращому місці – по коліно… але я вбив пару (ворогів). Але справилися з завданням. За своє життя, в будь-якому випадку я забрав пару життів ворогів», – говорить спокійним тоном поранений Олексій.
А після цього робить необхідне – надає собі самостійно максимально можливу на той момент домедичну допомогу: накладає турнікет на залишки кінцівки, а тоді тупим ножем відрізає собі один за одним нерви ноги, яка була практично вся знищена. Він розуміє, що залишки відіваної ноги – це вже «кусок м’яса», яке не врятувати. Побратими згадують, як дивувалися його виваженості, коли Олексій без паніки, з холодним розумом робив необхідне.
Через кілька годин його з іншими пораненими евакуювали до Ірпеня, згодом він пройшов фізичну реабілітацію, а лікарі допомогли встановити протез на навчитися ходити.
Медик, який супроводжував відновлення Олексія, розповів, що воїни, які втрачають кінцівки зазвичай потребують психологічної реабілітації, часто перебувають на межі – кажуть, що мають відчуття, що життя закінчилось. Олексій таких проблем не мав. Він ще будучи в лікарні почав шукати змагання для людей з обмеженими можливостями руху, як тільки отримав протез доклав максимум зусиль, щоб навчитися ходити. А як тільки зміг – повернувся до спортивних тренувань, уже з наявною однією кінцівкою. Побратими кажуть, що лежачи на лікарняному ліжку воїн вивчав особливості різних протезів та казав друзям: «Я ще буду бігати швидше за вас».
Тепер Олексій тренує інших бійців, які отримали поранення і потребують реабілітації.
«Я свідомий того, що не зможу продовжувати як раніше свою військову службу, поки не зможу. Це передбачає перенесення великої ваги, мобільність, швидкість. Коли в тебе відсутня нога мобільність і швидкість обмежуються, відповідно ти стаєш гіршим солдатом, ніж був. Я ж реаліст», – каже Олексій. І при цьому додає: «Я розумію, що можна теоретично в артилерії служити. Але для цього треба пройти певний період реабілітації».
Вочевидь, історія Олексія – це історія мужнього і морально підготовленого воїна. Який чітко знає, навіщо він на фронті, які його можливості, цілі, а також готового воювати до останнього.
Внутрішня готовність та загартування – це та причина, чому військові, навіть тоді, коли ворог переважає кількісно та має на певних ділянках сильніше озброєння, перемагають і досягають цілей на шляху до перемоги.
Нагадаємо, «ВК» розповідав, що доброволець Олексій з позивним Психолог з 2015 року обороняє Україну від російських загарбників. Водночас, “Азов” вручив шеврони новим рекрутам.