За підрахунками Платона Білецького, дослідника життєпису Кобзаря (нарис «Шевченко в Києві»), попри те, що жити тут та викладати мистецтво в університеті було його дитячою мрією, за увесь вік Тарас Григорович мешкав у столиці не більше 2 років.
Навесні 1829 року разом з обозом поміщика Павла Енгельгардта Тарас їхав з села Вільшана на Черкащині через Київ, Чернігів і Білорусь в Литву у м. Вільно. В ті роки Шевченко був змушений працювати на панщині, тому був кухарчуком, а потім козачком у полковника російської армії. Однак, коли поміщик до Литви, взяв з собою Тараса у Вільно, Шевченко вчив польську мову та читав твори польських письменників, потайки малював. Але також пам’ятав про Київ – згодом писав про побачене у своїх творах «Катерина» та «Гайдамаки».
Наступні роки життя Тараса Шевченка у Києві припадали на час, коли йому було 29 років. Це був не зовсім той Кобзар, яким ми його бачимо з пам’ятників, розставлених у столиці. Але активний чоловік, який мав багато друзів, приходив на гостини, займався громадською діяльністю, жартував та творив. Його життєпис можна побачити в Ізборнику.
Видубицький монастир
У перші дні червня 1843 року, уже вільною людиною від російського кріпацтва Шевченко знову приїздить до Києва. 22 квітня 1838 року його викупили з кріпацтва за 2500 крб силами російських та українських діячів культури. В Києві він знайомиться зі студентами, інтелігенцією, серед яких Михайло Максимович та Пантелеймон Куліш, вивчає історичні й культурні пам’ятки.
У цей же час – малює стародавню архітектурну пам’ятку Київської Русі Видубицький монастир, замальовує краєвиди та околиці міста. 13 червня відвідує Межигір’я, де записує народні пісні, перекази, виконує етюди та ескізи до «Судної ради» і малюнок «Межигірський монастир».
Університет ім. Святого Володимира (тепер – Київський національний університет Шевченка)
У 1845 році була реалізована юнацька мрія Тараса – він починає працювати вчителем малювання в школі живопису при університеті Святого Володимира, а також художником в археографічній університетській комісії.
Цьому передувала клопітка робота та реалізація великого таланту художника. Впродовж понад десятиліття до того Шевченко вчився у живописців, творив акварельні портрети, отримував шану від визначних митців та видав першу збірку творів під назвою «Кобзар», видав до друку окремою книжкою «Гайдамаки».
Собор Святого Олександра
Олександрівський костел Шевченко малює, мешкаючи на Козинці – це сучасний провулок Шевченко, 8-а, в районі Майдану Незалежності.
У наші дні там розташований один із трьох музеїв Шевченка в Києві.
Мешкаючи з кінця квітня 1846 року на другому поверсі будинку-готелю тогочасного чиновника Івана Житницького Тарас Григорович пише поетичні твори, серед яких «Лілея» та «Русалка», а на мансарді малює – там мав місце для майстерні. Там і з’явилася його робота з Олександрівським костелом.
Кімната, де мешкав Т. Шевченко
Майстерня Т. Шевченка і М. Сажина
У травні того ж року Шевченко знайомиться з істориком Миколою Костомаровим, одним із організаторів Кирило-Мефодіївського товариства. Тоді українські патріоти – Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров та Тарас Шевченко збираються разом та читають вірші, розмовляють про Україну й модне тоді слов’янофільство, обмінюють своїми новими недрукованими творами.
Києво-Печерська Лавра
Під час перебування в Києві Шевченко зачарований Лаврою – мешкаючи в місті він малює картину з зображенням Церкви всіх Святих Києво-Печерської лаври.
Уже згодом пише про неї у повісті «Близнецы»:
“Кто, посещая Киево-Печерскую лавру, не отдыхал на типографском крильце, про того можна сказать, что был в Києве и не видел киевской колокольни…”
Нажаль, довго намилуватися святинею йому не вдалося, бо у 1847 році Шевченко заарештований через участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Арешт стався на переправі через Дніпро поблизу сучасного мосту ім. Є.О.Патона. Про Лавру писав через 8 років з того часу, коли його примусово вивезли з Києва – з захопленням та в деталях. Біографи дивуються, що через 10 років випробувань Шевченко так добре пам’ятав це місце.
Про зустрічі з Шевченком у Києві у 1846-1847 роки згадував Микола Костомаров:
«Розмова з Шевченком ніколи не могла навіяти нудоти і була надзвичайно приємна: він вмів дотепно жартувати, потішати співрозмовників веселими розповідями і ніколи майже в товаристві знайомих не виявляв тієї меланхолійної властивості, якою пройнято багато з його віршів».
Білецька гора на Пріорці
Знову Шевченко повертається до Києва у 1859 році.
У січні 1857 року за клопотанням художника, віце-президента Академії мистецтв Федора Толстого, а також друзів Шевченку повідомляють про урядове рішення звільнити його з заслання. І з серпня – його друзі отримують листи: «Шевченко на свободі». Проте 15 липня 1859 року його знову заарештовують. Є кілька версій причин цього арешту – від пияцтва до богохульства.
Водночас, земляк і давній знайомий Шевченка Феофан Лебединцев казав, що поплатився Тарас Григорович за антиурядові розмови «з використанням зерна». Коли простий народ скаржився на сваволю поміщиків, поет набирав у жмені жита і розсипав його окремими зернинами, малесенькими і більшими купками. Мовляв, оце стільки панів, а скільки вас, селян-бідарів. Далі змішував жито і висипав його в одну купу, що наочно, без зайвих слів, показувало – коли згуртуватися, самодержавно-поміщицький гніт можна повалити.
Арешт відбувся через кілька тижнів після того, як Шевченко повернувся в Україну та практично проїздом перебував у селі Прохорівка на Черкащині. 27 липня його переправляють до Києва, де Тараса Григоровича бере на поруки знайомий отець Юхим Ботвиновський та селить у своєму домі у Георгіївському провулку (тепер це вулиця Вишгородська, 5). З перебуванням в домі отця щось не склалося – оселю начебто навідували люди, які шукали приводи для Шевченка. Так, Тарас через Поділ на Пріорку та поселився в хаті Варвари Пашковської. Там 2 тижні насолоджується привітністю місцевих жителів, влаштовує для місцевих дітей свято ласощів, виходить на Білецьку гору відпочивати.
Після від’їзду Шевченка хату Варвари одразу почали звати «Тарасовою». Тепер на тому місці встановлена меморіальна дошка.
Трохи менше як через 2 роки у 1861-му Тарас Шевченко помирає. У останні місяці життя він надіслав до Києва 50 примірників «Кобзаря» та примірники свого букваря для продажу – щоб одержані гроші було передано на користь недільних шкіл.
Нагадаємо, у Києві пройде незвичний майстер-клас для дітей «Супер Ше» до дня народження Тараса Шевченка. Також цьогоріч заплановано особливі Шевченківські дні у Музеї імені Кобзаря.