“Золота комора” України 

Автор: Мирослава Смоліна
12:46 04.11

Наші предки говорять з нами не лише мовою писемних документів чи монументальних пам’яток, а й мовою залишених по собі дорогоцінних прикрас. У них так само закарбована історія та традиції. Кіммерійці, скіфи, сармати… Судячи з фондів “Скарбниця Національного музею України”, саме вони передали нам любов до золота і дорогоцінних каменів.  

“Золота комора” України 

Кіммерійці (наука й досі сперечається, то були добрі скотарі чи відважні воїни), неперевершені лучники та безстрашні воїни скіфи, які здійснювали військові походи, спустошуючий набігами чужі землі, греки, які у цей же час заселили береги Чорного моря, та безжальні до ворогів сармати – всі ці різні за характером племена й народи єднає любов до дорогоцінних металів та ювелірних прикрас.

Всі вони любили золото та вишукані вироби з нього. Про це свідчать кургани. Їх зводили над місцем поховання можновладних лідерів, які воліли забирати своє золото й на той світ. Завдяки віруванням всіх цих племен у загробне життя та можливість забезпеченних осіб носити золото й у потойбічному світові, до нас дійшли неперевершені зразки золотарства тієї доби. Лише кургани за посередництва Інститута археології збагатили фонди Скарбниці Національного музею України на 30 тисяч експонатів.

Але у кожного племені – свої смаки та тренди. 

Кіммерійці у своїй ювелірці надавали перевагу стриманим геометричним мотивам. Це нехитрі ромби та хрести, спіралі, меандри й кільця. Але готові вироби виглядали доволі яскраво, завдяки інкрустуванню скляними вставками. Фігури лили за восковими моделями, а також кували, використовували різьблення та паяння.

Скіфі були більш вибагливими. Їхніх вождів та вельможних панів ховали разом з золотими мечами й кінським спорядженням з доволі деталізованим візерунком на них. Серед орнаментів – багато тваринних образів: коні, олені та неодмінно кішки. Причому з дивовижно точною передачею фігури та пластики цих тварин. Це не просто схематично зображене у золоті тіло тварини, а й доволі точно передана її поза та настрій. Вважається, що такі зображення тварин – це не примітивне прикрашання дорогоцінного виробу, а ще й звернення до вищих сил, до тварини-оберігу з проханням про захист і покровительство.

Елліно-скіфський напрям у ювелірному мистецтві – на межі V – ІV століть прийшла мода й на нього –  це вишукані вироби з зображенням життєвих сцен. Особливість робіт – неймовірна деталізація.

У фондах “Скарбниці Національного музею України” зберігається шолом з кургану Передерієва Могила, на якому, як на картині, до найдрібніших деталей передано битву скіфів.

Та найцінніший експонат, звісно ж, так звана Скіфська пектораль, що слугувала нагрудною прикрасою царя. Знайдена поблизу міста Покров Дніпропетровської області експедицією, очолюваною Борисом Мозолевським. Вироблена з золота 958 проби вона важить більше кілограму та, як вважають вчені, була виготовлена ​​грецькими майстрами в ювелірних майстернях Афін або Пантікапея у IV столітті до н. е. на замовлення скіфської знаті як дипломатичний подарунок.

Скіфська пектораль
Скіфська пектораль

Скарб знайшли майже випадково, бо пектораль разом з залізним мечем у золотих піхвах лежала не у самій поховальній камері, а в коридорі, що вів до неї. Цей ювелірний шедевр має складне символічне значення. Пектораль складається з трьох ярусів, кожен з яких зображує один з “світів”. Для її виготовлення майстер вдавався до лиття за восковою моделлю, а також гравірування, паяння та інкрустації. Окремі елементи виконані у техніці сканування, тобто скручування золотих ниток в одне пасмо, з якого формується візерунок. Також для її виготовлення використана зернь – крихітні золоті кульки, що паяються на вже готовий виріб для надання йому ажурності й об’єму водночас.

Загалом вироби елліністичного періоду вирізняються елегантністю й вишуканістю, цікавими орнаментами. Майстри щедро розбавляють золото дорогоцінним камінням, кольоровим склом та емаллю. Їх із задоволенням могла б носити сучасна жінка.

Досконале поєднання дорогоцінних металів з камінням, склом та емаллю – це початок поліхромного стиля у ювелірному мистецтві. 

Елліно-скіфські прикраси були настільки привабливими, що не залишили байдужими навіть таких суворих воїнів, як сармати. Вони надаватимуть перевагу зображенню звірів, не шкодуючи золота на виготовлення таких оберегів. Але щоб зробити їх особливо красивими, прикрашатимуть такі статуетки камінням та склом, як скіфи. Ба більше, згодом і їхні прикраси будуть щедро оздоблені дорогоцінним камінням і склом. Наприклад, як браслети та сережки з оніксом та перлами, знайдені у Ногайчинському кургані.

Фото: застібка браслету у формі фігурок міфічних Ерота і Психеї.

Поява ремісничих поселень та перетворення їх у міста у VІІ-VІІІ століттях відбилася не лише на економіко-політичному устрої територій, а й на їхній ювелірці. Це зазвичай прикраси-обереги. Самі вироби мають практичне значення – їх можна носити, але зображення на них символічні.

Фото: Колти – сережки, що підвішувалися до головного убору на рівні скронь на зразок сережок. Були дуже популярними XI — XIII століттях серед заможного міського населення стародавньої Русі

  

Церковне бароко

З ХV століття постійним та чи не найщирішим замовником ювелірних виробів стає церква. Відповідно й змінюється їхня стилістика. У ці часи світські прикраси відходять на другий план і становлять дуже малий відсоток замовлень до майстерень. Власне, й приватні особи, якщо роблять замовлення у ювелірів, то це переважно предмети християнського культу. 

В обробці золота та дорогоцінних металів використовують традиційні техніки: лиття, кування, карбування, гравіювання. Широко застосовується емаль, скань та чернь. 

З ХVІІ століття Київ активно забудовується. Разом з приватним житлом зводяться храми, які мають потребу в культових предметах. А церква на той час вже звикла, що вони мають бути коштовними й шикарними. 

Фото: Митра, початок ХVІІІ ст. З фондів музея “Скарбниця Національного музею України”

З золота виготовляють вже не лише хрести, а й вишукані ризи для ікон, потири (чаші) з сюжетними малюнками, дарохранильниці, митри (головний убір вищого духівництва, який надягають під час богослужіння) й панагії – невеликі ікони із зображенням Богоматері, які єпископи носять на грудях. На цьому церква не зупиняється. Церковні книги починають оформлювати не лише золотом та дорогоцінним камінням. В моді – рельєфний рослинний візерунок з золота на окладі Євангелія, подекуди й оздоблений дорогоцінним камінням.

Фото: Євангеліє, 1749 р. Київ, майстер Федір Левницький

Далі – більше. Християнські церковники починають прикрашати всі культові речі дорогоцінним камінням. Трендова лінія – це митри (головні убори) зі смарагдами, діамантами, сапфірами, рубінами та перлами. Панагії на грудях теж вже мають зовсім інший вигляд – їх теж оздоблюють дорогоцінним камінням під зав’язку. 

Головним виробником церковного шику на території Києва у ХVІІ столітті вважається Києво-Печерська Лавра. Модними у цей час стають нагрудні підвіски-панагії з емаллю. Але живописна емаль вимагає техніки, тому при монастирі відкривають майстерню художників. Вони виконують емальовані картини-ікони, які потім вправляють у золоті медальйони. Вся ювелірна галузь цього періоду працює на церкву.

До масового споживача вона повернеться обличчям аж у ХІХ столітті. І то вже зовсім інша історія.

За матеріалами книги “Музей історичних коштовностей України”.

Великий Київ у Google News

підписатися