Я працював і прорабом, і начальником ділянки, у мене такі можливості були, а мене тягнуло тільки до природи. Хотілось жити в лісі, щоб відійти від цієї цивілізації, від цього шуму. Маю квартиру у Броварах, але не живу в ній. Як запросять на свято, то поїду і навіть ніч не можу там переночувати. Тут у мене собаки гавкають і я спокійно сплю. Щоб стати єгерем, потрібно любити природу. У мене була манія – північ
Мій брат на півночі жив. Фотографії як пришле… що там говорити. Тому я поступив до технікуму лісового господарства. Про північ довелось забути, бо одружився, а жінка моя інженер-будівельник. Вона так і сказала, що я в тайгу не поїду, а дітей вже кидати не будеш. Тому я тут залишився і став єгерем.
Цю роботу просто любити потрібно. Я люблю ліс, люблю тварин. Душа радується, коли бачиш звіра. Не стріляю ані куропатви, ані качки, ані гуся – жалко.
Дітей привчав, щоб любили природу, лишалися з природою. Син мій — мисливець — сам не стріляє ні зайця, ні качку, ні куропатву і другому не дасть, щоб убив.
Раніше їздив з рушницею, а зараз без рушниці. Просто дивишся, як браконьєри все знищують, бють все підряд, на «нічні фари» виїжджають. Ніч сидиш десь під лісом, стережеш.
Иван Пономаренко, егерь Броварского районного совета Украинского общества охотников и рыбаков
У нас живе два зайці на городі, ховаються у бурянах. Хтось каже: піду зловлю. Хотіли прямо на городі того зайця вбити. Кажу: хлопці, я б його сам убив, але хочу, щоб мої внуки побачили його не в зоопарку, а приїхали і побачили його в живій природі.
У мене батько був мисливцем. Ще з Микитою Хрущовим був на полюванні, ходив у загони. Тоді ще були колгоспи і трудодні, грошей не платили. Було як: іде навоз викидати або десь ліс пиляти – йому один трудодень або півтора. А коли приїжджав Хрущов на полювання, то у Данівське мисливське господарство, його улюблене, збирають мисливців і дають три трудодні за те, що вони пополюють.
Батько приносив і вовченят, коли убють вовчицю чи вовка. Тоді колгосп, на території якого відстріляли, давав поросятко чи телятко, чи овечки, що є.
А ось у мене теж був випадок. Подзвонили і сказали, що вовки порвали телицю в загоні на полі під ліском. Ми виїхали і в перший вечір вбили шість вовків, на другий день – сім. При відстрілюванні я вбив вовка, вовчицю ранили, убили троє вовченят, а одне в очерет втекло. Ми його впіймали, а я забрав додому. Держав два роки цю вовчицю. Поки малою була, син водив її на поводку, вона привикає до людини. А потім вона почала ставати агресивною і я боявся, щоб нікого не загризла. Подзвонив у Київський зоопарк, мені запропонували на обмін старого вовка, а молоду вовчицю заберуть. Кажу: вовчиця поїла в мене курей, а старий вовк корову зїсть – ні, так не піде. Я у цирк дзвонив, сказали, що вовк привикає до людини, але дресируванню не піддається.
Тоді відкрився новий зоопарк у Мені на Чернігівщині. А у нас був хірург, мисливець, от він і каже, що його друг став директором зоопарку, завеземо її туди. Погрузили вовчицю в машину, поїхали в Мену. Він нас прийняв але відмовився забрати вовка, оскільки інших тварин немає чим кормити. Тут вся проблема в кормлінні звіра. Йому ж потрібно мясо. Я, наприклад, цього вовка годував, і на ферму, і до ветлікаря звертався. Де якийсь падіж починався, то забирав, щоб годувати. І от мені кожну неділю давали теля. Шкода вовчицю, але довелось… ви розумієте.
Ще було лосеня, дружина з Залісся (воно тоді було заповідним господарством, а потім вже стала резиденція) привезла. Дізнались, як його виходжувати. Воно й виросло, але почало кусатися. Був у мене кінь, от я його запрягаю, а лось поруч з ним біжить. В ліс з ним ходив, старався там залишити, він до лосів вже підходив, обнюхувався з ними. Я тихенько додому, як чую – назад за мною біжить. А тоді вже осінь була пізня, поїхав, і воно залишилось у лісі. Кожний день я приїжджав дивитись, є воно чи нема. Тоді і браконьєрів менше було, і лосів боялись відстрілювати. Оскільки це велика тварина, більшість стріляла козу, кабана, а лося боялися. Тоді кіз було… Приходять у село, а їх по півсотні під селом було. Багато було звірів в порівнянні з теперішньою ситуацією. Понавигадували якусь африканську чуму, ще якусь. Єгері їздять, ями копають, закопують. Це спеціально, мабуть, шкідництвом займаються. Чуму завезли, вона ж звідкись-то взялася? І знищують у нас ось так потихеньку природу, тваринний світ.
Єгер повинен постійно знаходитись в угіддях, охороняти тварин, не давати браконьєрам знищувати звірів. Чим далі, тим меншає і меншає звірів. Наприклад, у нас кажуть, зайця і лисиць знищують – ні, зараз більше знищуюсь фермери своєю хімією. Вони весною випалюють буряни, і випалюють вже тоді, коли, наприклад, куропатва вивелась і маленькі не втікають. В березні вже є зайченята, і коли підпалюють, то зайченя ж не втікає, а воно пройшло і сидить. І у вогні все згорає.
Єгерська служба полягає в тому, щоби зимою була підгодівля тварин, щоб були корма. Ми заготовляємо віники, сіно, зернові. У нас в лісі годівниці, ми вивозимо і підгодовуємо звіра в осінньо-зимовий період. Навіть в цьому році як було – сніг випав, а тоді відлига і корка взялась. Коза йде, ріже ноги, значить, потрібно, щоб були корма. Обовязково, щоб була сіль в солонці, віники зелені щоб були, сіно щоб було сортове, не пріле, а зелененьке і гарне сіно. Ось ми стараємось вивозити. Потім ще охорона угідь – це теж наша відповідальність.
Боротьба з браконьєрством для в нас в першу чергу, бо браконьєрство процвітає цілий рік. Як почнеться гуска, знов підуть браконьєри, стріляють все підряд. Гуска у нас перелітний птах, не гніздиться, а качка доморосла, а вони виходять і стріляють усе підряд – і качку, і гуся, все. І тільки переліт почнеться, ми постійно в угіддях. Перед цим вже знаємо водойми, де буде гуска сідати на корм, де піде на водопій, і постійно там чергуємо.
У нас ненормований робочий день. Можна виїхати у чотири години ранку і приїхати через добу, або через дві, тому що як десь гуска вийде, потрібно чергувати, а тільки відлучився, значить там вже починається стрілянина. Браконьєри зараз грамотні: тепловізори, біноклі. Він придивився, що не має нікого, виходить і починає стріляти.
Буває так, що вдома потрібно щось зробити, а в нас і вихідних немає. Беремо ще собі помічників, у нас є позаштатні єгері, мисливців беремо, які люблять цю охоту. Люди допомагають навіть в лісі і корма заготовлять.
В кожного єгера є колектив, який приїжджає, вони походять по лісу, юшки зварять, по чарці випють, поспілкуються з природою, і їм мясо не потрібно. Виходить заєць, а вони його не стріляють. Я ще питаю: чому не стріляєте зайця? У вас є картка на зайця. А хлопці відповідають, що заєць не ділиться, хто вбив, той і додому забере, от вони вирішили не стріляти. Приємно з таким колективом виходити на полювання.
Популяція звіра в лісі швидко не відновлюється. Якщо маточне поголівя буде у нас пятнадцять, тоді і пятнадцять телят буде малих, а буває, що веде вона двоє. У нас природа така, що коза задержує розвиток у себе всередині. Як холодно, то вона його затримує, а якщо тепло, то вона може раніше привести козеня. Буває ж так, що не всі вони виживають. Бродячі собаки багато загризають, особливо молодняка, який вивівся. Самка то й стоїть коло їх, відганяє, але вони його розривають, і все.
І так, я єгер уже 31 рік. Якби повернутись назад, то чи змінив би професію? Ні в якому разі, хіба що пішов би вище – став мисливствознавцем.