Ціна прогресу
У середині минулого століття, задля забезпечення електроенергією зростаючої індустрії, було ухвалено рішення про будівництво Київської ГЕС. Для цього необхідно було затопити величезну територію, на якій розташовувалися десятки сіл з багатою історією.
Будівництво розпочали у 1959 році, а вже за кілька років Київське море почало наповнюватися водою. Разом з ним під воду пішли родючі землі, ліси, а головне – цілі села зі своїми цвинтарями та історією.
Вимушене переселення
Мешканці затоплених сіл були змушені залишити свої домівки і переїхати в спеціально збудовані селища для переселенців. Компенсації за втрачене майно та землю були мізерними, а сам процес переселення був вкрай болючим для людей.
Багато хто згадує, як їм довелося буквально розбирати свої будинки, а потім спостерігати, як їх затоплює вода. Ті, хто відмовлявся переселятися, ризикували втратити все, що мали.
Читайте також: Київське водосховище не може затопити столицю навіть теоретично – гідролог
Забута трагедія
Про цю трагедію на довгі роки намагалися замовчати. Радянська пропаганда змальовувала будівництво Київської ГЕС як подвиг, а про жертви, яких воно зажадало, ніхто не згадував.
Сьогодні, коли ми насолоджуємося красою Київського моря, варто пам’ятати про тих, хто пожертвував своїми домівками заради загального блага. Їхні історії нагадують нам про те, що прогрес має свою ціну, і що іноді вона буває надто високою.
Серед сіл, які пішли під воду, були Старосілля, Сваром’я, Ошитки, Тарасовичі, Чернин, Новосілки-на-Дніпрі, Окунінове, Новий Глибів, Старий Глибів, Бірки та декілька сіл на правому березі.