Процеси деколонізації та дерусифікації в Україні розпочалися після розпаду радянського союзу у 1991 році. Однак ці процеси значно активізувалися після Революції Гідності у 2014 році та повномасштабного російського вторгнення у 2022 році.
Ще 2017 році у Солом’янському районі столиці з’явилася вулиця Августина Волошина.
Вона виникла у місцевості Новокараваєві Дачі ще у середині минулого сторіччя. Спершу вулиця мала назву Високовольтна.
За проєктом вона мала стати продовженням вулиці Авіаконструктора Антонова. Однак шляхопровід не збудували, а одну половину бульвару зайняли гаражі. У 1965 році вулицю розділили на дві частини, одна з яких отримала назву Трудових Резервів, а згодом змінила назву на честь Миколи Василенка.
Інша частина вулиці у 1977 році отримала назву на честь українського радянського письменника-пропагандиста Ярослава Галана. У своїй творчості цей діяч активно сповідував комуністичні та атеїстичні погляди, героїзуючи радянську владу та засуджуючи національно-визвольний рух в Україні.
1 липня 1949 року Папа Пій XII видав Декрет проти комунізму, відлучивши всіх комуністів від Католицької церкви. Як реакцію на цей декрет, Галан написав сатиричний памфлет «Плюю на Папу», який був опублікований у журналі «Перець» під назвою «Я і папа» у скороченому вигляді.
Ярослав Галан був убитий у своєму робочому кабінеті. Смерть настала від 11 ударів сокирою по голові, більшість з яких були завдані вже після його смерті. Основною причиною вбивства вважали його радикальні антиклерикальні памфлети.
За часів комуністичного режиму письменник отримував значну підтримку: його книги видавалися стотисячними тиражами, твори включали до шкільної програми, а на його честь називали вулиці та встановлювали пам’ятні дошки.
Цікаво, що навіть здобуття незалежності, українська влада продовжувала прославляти Галана, а в липні 2012 року Верховна Рада ухвалила постанову про відзначення 110-річчя з дня його народження.
Переоцінка творчої спадщини цього письменника відбулася вже після Революції Гідності у 2014 році, коли Галана внесли до списку осіб, які підлягають декомунізації, і всі вулиці, що мали його ім’я, перейменували.
Названа його ім’ям вулиця у Києві змінила свою назву на честь Августина Волошина, який відіграв значну роль у становленні Карпатської України в період 1938–1939 років.
Августин Волошин обіймав посаду прем’єр-міністра автономного уряду Карпатської України, а в 1939 році став її президентом. Окрім політичної діяльності, Августин Волошин був міністром здоров’я і соціальної опіки Карпатської України та депутатом Сойму Карпатської України — законодавчого органу Автономного Закарпаття.
Він також відомий як релігійний та культурний діяч, який служив греко-католицьким священником Мукачівської єпархії.
Августин Волошин народився 17 березня 1874 року в селі Келечині Міжгірського району на Закарпатті в родині греко-католицького священника.
Він здобув початкову освіту у місцевій сільській школі, а згодом — в Ужгородській гімназії. Згодом Августин навчався на теологічному факультеті у Будапешті.
Після завершення освіти молодий чоловік повертається до Ужгорода, а у 1897 році приймає духовний й сан священника. Згодом він продовжив свою діяльність як професор та директор учительської семінарії в Ужгороді.
Августин Волошин був одружений з Іриною Петрик. Подружжя не мало власних дітей, тож опікувались приватним сиротинцем, де виховувалися 22 дитини.
З 1919 року Августин Волошин активно долучався до діяльності українських громадсько-політичних організацій Закарпаття. Він заснував і очолював Народну християнську партію та обирався послом до чехословацького парламенту.
У 1933 році Папа Пій XII іменував його папським прелатом у самостійній Мукачівській греко-католицькій єпархії.
Він активно підтримував розвиток української мови та створював наукові праці та підручники. Серед його численних праць найбільш відомою є «Практична граматика малоруської (рутенської) мови».
Під час окупації Карпатської України Угорщиною Августин Волошин емігрував до Праги, де продовжив наукову діяльність в Українському вільному університеті.
У травні 1945 року його заарештували радянські спецслужби та вивезли до СРСР, де він був закатований у Бутирській в’язниці в Москві 19 липня 1945 року.
Незадовго до цих трагічних подій він напише у своєму заповіти наступні рядки:
«Із гарячої любові до тебе, народе мій, бажаю, щоб ти чимскорше обновив свою церковну й народну єдність і щоб в майбутньому не дав себе розбивати чужими інтересами».
Згідно із заповітом свій маєток та заощадження заповідав єпархіальним училищам, учительським семінаріям, сиротинцям Карпатської України.
Визнання заслуг Августина Волошина прийшло після його смерті.
15 березня 2002 року президент України Леонід Кучма підписав указ про надання Августину Волошину посмертно звання «Герой України» з врученням ордену Держави.
У різних містах України з’явилися пам’ятники та меморіальні дошки на його честь, а також вулиці названі його іменем.
У 2004 році в Ужгороді відкрили пам’ятник Августину Волошину, а 2006-го — у рідному Келечині.
У 2009 році Національний банк України випустив ювілейну монету «70 років проголошення Карпатської України», що увічнює події, де брав активну участь Августин Волошин, нагадуючи про важливість боротьби за українську державність.
15 березня 2021 року, до 82-ї річниці проголошення незалежності Карпатської України, в Києві, на Аскольдовій Могилі Блаженніший Святослав Шевчук освятив пам’ятник о. Августину Волошину.
Тож внесок Августина Волошина у культурне та політичне життя України залишається важливою сторінкою історії.