Як Банкова легалізує узурпацію своєї влади ще й у Києві – читайте у матеріалі BIG KYIV.
Більше року комітет ВР напрацьовував та розглядав нову редакцію законопроєкту №2143-3 «Про місто Київ – столицю України». Такий строк не викликає подиву – адже до проєкту внесли близько 1000 правок.
Швидкий аналіз всіх змін показав, що текст став менш радикальним та багато в чому було знайдено компроміс. Але, незважаючи на це, залишається багато моментів, які не піддаються поясненню.
По-перше, це розмежування повноважень міського голови та очільника КМДА. Мер залишається мером, а очільник КМДА тепер призначатиметься Президентом.
Так, у порівнянні з першої версією законопроєкту, повноваження очільника КМДА суттєво урізали – наприклад, забрали «право на протест» (можливість накласти протест на акт органу місцевого самоврядування – рішення Київради чи розпорядження міського голови та зупинити його дію на 5 днів до рішення суду).
Але йому залишили право видавати «приписи» – це будуть вимоги зупинити порушення (на думку очільника КМДА), у разі невиконання – можливість подати до суду за скороченою процедурою.
Тобто все одно, якщо Банковій або її «наміснику» щось не сподобається – вона зупинятиме все на свій розгляд. А як працює судова система у місті та країні в цілому – 30 років гарно видно. Печерський районний суд або Шостий апеляційний адміністративний суд не дадуть збрехати.
Фактично, тепер Банкова вимагатиме домовлятися ще й з нею. І хоч це питання неприбраного під’їзду, хоч будівництва метро на Троєщину – тепер місто буде керуватися в «ручному» режимі з Офісу Президента та його «намісником» – очільником КМДА.
Також, треба пам’ятати, що будь-яке рішення про розділення повноважень міського голови та голови КМДА буде незаконним, адже є рішення Конституційного суду України 2003 року, яке однозначно говорить, що посаду голови КМДА може займати лише особа, обрана київським міським головою.
Це стосується будь-яких змін до законодавства – якщо вони не відповідають рішенню Конституційного суду – то останній визнає такі зміни такими, що суперечать Конституції. Враховуючи, в якому стані зараз знаходиться КСУ – то можна припустити, що з великою долею ймовірності «Закон про столицю» заблокують.
Є в законопроєкті позитивні моменти – це обов’язкове створення райрад. Хоча це питання занадто очевидне, щоб називати його позитивом. Місту просто повернуть те, що забрали за часів Януковича.
Також є пов’язана з цим ліквідація РДА і заміна їх на «виконавчі офісі районів», які повторюватимуть функціонал очільника КМДА вже на рівні районів. Очільником такого «офісу» становиться людина, яку за результатами відкритого конкурсу призначає районна рада. Останнє схоже на компроміс та важель тиску вже з боку міської влади на Банкову.
Прочитавши думки деяких членів комітету ВР – наприклад, «слуги» Безгіна та інших, то залишається незрозумілим одне – чому такий проєкт закону опрацьовують тільки по відношенню до Києва? Де подібне у рамках всієї країни?
Чому «монобільшість» не звернула увагу на рекомендації європейських колег, які рекомендували спочатку привести до ладу Конституції, потім закон «Про місцеве самоврядування», і тільки потім – займалися б Києвом.
У нещодавньому етері, представниця «Слуги народу» Ксенія Семенова казала, що це – ледь не найідеальніший законопроєкт. Враховуючи вищезгадане, з цим неможливо погодитися.
Особливо в умовах, коли у Києві залишаються менше податків, ніж в умовній Жмеринці. А повноважень у законно обраної влади у Києві – стільки ж, не дивлячись на особливий статус столиці. Ось і виходить, що Жмеринка має більше шансів на розвиток, ніж столиця!
Чомусь ніхто з представників «монобільшості» не бореться з податковою несправедливістю – їм цікаво тільки призначення власного «намісника», який буде робити що завгодно з незручним мером та міською радою.
Рейтинги Президента, «Слуги народу» та всього уряду падають, та змушують Банкову робити багато популістичних рішень.
Чи розуміють вони, що рішення на кшталт «Закону про столицю» призведуть тільки до більшого падіння рейтингів?
Київ – це більше двох мільйонів виборців, половина з яких підтримувала Президента Зеленського 2 роки тому. Недорахуватися одного мільйона голосів на наступних виборах та в умовах вже посереднього рейтингу – занадто висока ціна власних амбіцій.