Мирослав Кушнір з позивним «Вектор» служить у війську з осені 2020 року. Нині 29-річний захисник є капітаном та командиром самохідної артилерійської батареї. Потрапив до 43-ї ОАБр після курсів у березні 2021 року. В лютому – серпні 2022 року служив на Донбасі, отримав осколкове поранення під Бахмутом, служив Запорізькому напрямку та на Сумщині. Військовий розповів кореспонденту «ВК» про виклики на четвертому році повномасштабної війни.
Кор. «ВК»: Розкажіть про свій досвід служби та чому пішли у військо
Мирослав Кушнір: Мотиватором була повістка. Випустився з університету, мене практично одразу забрали в армію. Потім я підписав контракт, і поїхав в АТО/ООС.
Треба було пів року прослужити, і можна було підписати контракт. Або можна було дослужити встановлений термін, який на той момент складав півтора року, і повернутись до цивільного життя.
Кор. «ВК»: Як Ви обирали, куди будете йти служити за контрактом?
Мирослав Кушнір: Я не обирав куди йти. По розподілу потрапив у 43-тю ОАБр. Підписував контракт, бо хотів спробувати щось нове, молодий був. Мені було 24 роки.
Тоді контракт був на 2 роки, думав, що якщо не вийде – звільнюся через 2 роки. А так вийшло, що почалася війна і я вже шостий рік в армії
Кор. «ВК»: Чим відрізняється служба в АТО/ООС, і сьогодні, коли повномасштабне вторгнення?
Мирослав Кушнір: Задачі не змінилися з 2022-го року, як і з попереднього періоду АТО/ООС – це знищувати ворога. А в плані безпеки – так, звісно, помінялося. Бо ООС до 2022-го року – це була практично класична війна, як у Другу Світову війну. Там стрільба батареєю, залпом, ледь не з будь-якого поля можна було заїхати і стріляти. Головне, щоб ніяких мінно-вибухових загороджень не було – щоб не заміноване було.
В АТО не було ударних дронів. Єдине, чого ми боялися, це тільки артилерійської опції у відповідь від собі подібних. А зараз дрони фактично вирішують усе
Зараз відстань від лінії бойового зіткнення 10-13 кілометрів, це суцільна півзона. Це впливає і на логістику підрозділу, і на інші нюанси. Тепер представники підрозділу розкидані на десятки кілометрів одне від одного. І, відповідно, у цьому проблема: і логістика важча, і зв’язок складніше організувати. Але вживаються такі заходи для уникнення ураження ударними БПЛА. Тобто, війна з 2021-2022 року змінилася кардинально. З’явився фактор ударних БПЛА.
Кор. «ВК»: У 2022 році, коли почалося в лютому вторгнення, де Ви перебували?
Мирослав Кушнір: Тоді ми перебували на Донбасі. Брали участь в Операції об’єднаних сил. Для мене велика війна там почалася. Ніяких обстрілів, прильотів не було. Вранці всі попрокидалися і я відкрив новини, Фейсбук, побачив, що почалася повномасштабна війна.
Перше відео, яке мені викинуло, де ракета потрапила в телевежу в Києві – як зараз пам’ятаю. З першого дня зв’язку не було кілька днів, ми всі різко отримали зброю і сиділи, чекали подальших вказівок, і далі вже протягом кількох днів батареї почали роз’їжджатися різними напрямками. Отак почалася велика війна, нічого романтичного не було.
Зараз всі трохи потомилися від війни. А тоді було таке якесь не те, що піднесення, але вогник горів в очах, щоб захищати державу.
Всі розуміли, що вони тут роблять. Було важко, ми вчилися воювати на дуже гіркому досвіді. Були там і поранені, і, на жаль, загиблі. Так робили свої перші бої
Було важко, ніхто довго не знав, як правильно робити. Були керівні документи, які взяли десь в академіях, у навчальних центрах, те, що на заняттях вчили. А коли виїхав – ти стикаєшся на практиці з цими труднощами, намагаєшся пристосуватися до теорій, застосувати. Але виникають питання, які не прописані в жодному керівному документі. Це називається «методом втику», намагаєшся якось зробити, щоб все стріляло, все діяло, і була виконана бойова задача.
Кор. «ВК»: Якої зараз зброї і професій потрібно на фронті найбільше?
Мирослав Кушнір: Все має бути в комплексі. Не можна сказати, що потрібні одні піхотинці. Але піхота нічого не зробить без артилерії. Так само, якщо сказати, що найбільше потрібні оператори БПЛА, у них так само є певні обмеження технічного характеру. Сказати, знову ж таки, що в артилерію всі повинні йти… Це все комплекс, кожен робить свою роботу на полі бою.
Коли мозаїка складається в один пазл, то виходить спільна картина і задача виконується. Артилерія й дрони підтримують піхоту, а піхота, відповідно, займає територію, знищує ворога в ближньому бою і встановлює українські прапори звільненими населеннями пунктами України
Кор. «ВК»: Сьогодні залишається можливість підписувати контракти добровольцям, яка перевага для тих, хто підписує контракт порівняно із тими, до кого приходять, мобілізують і кажуть, що пора іти?
Мирослав Кушнір: Я знаю про мільйон гривень, який виплачують тим, хто підписав контракт – це нова тема, яка зараз запроваджується в Збройних силах. У нашому підрозділі є кілька людей, які вже отримували за цією програмою мільйони.
Кор. «ВК»: У часи АТО/ООС поширеною була практика, коли один з родини йшов на фронт, а згодом до нього приєднувались чоловіки чи дружини, разом служили. Зараз, коли відбувається повномасштабне вторгнення, є такі історії, але їх не так вже і багато. Яка, на вашу думку, роль близьких людей, дружин, батьків, дітей захисників, які залишаються в цивільному житті?
Мирослав Кушнір: Значення таких людей величезне. Бо захисник, який воює, знає безпосередньо, за що він воює. Він знає, що вдома його чекають рідні, близькі. Відповідно, є усвідомлення, за що воює ця людина. Не про якісь там абстрактні кордони, які на папері намальовані, на карті, чи абстрактні якісь поняття «батьківщина». А він знає, що в нього десь є сім’я, дитина, дружина, мама, тато, батьки.
І безпосередньо за тих людей він воює. Це навіть не обговорюється, це має вирішальне значення. А щодо того, чим люди мають займатися – кожен сам обирає свій шлях.
Якщо є можливість займатися волонтерством, так, звісно, це чудово. Однак банально потрібна моральна підтримка військовослужбовця, який сидить у холоді, не доїдає, під прильотами, КАБами, обстілами, щоб у цієї людини був високий морально-психологічний стан, аби надалі продовжувати виконувати бойову задачу, знаючи, що там вдома на нього чекає сім’я.
Кор. «ВК»: Що особисто Вам допомагає відновлюватися після важких боїв і складних обставин? Що Ви робите для того, аби вже стільки часу триматися?
Мирослав Кушнір: Спілкування з рідними, в першу чергу. А так – роботи багато і в бойовій частині, і адміністративної роботи дуже багато у мене, як командира підрозділу. Займатися якимось там хобі – на це просто немає часу.
Кор. «ВК»: Ви маєте зараз у війську відповідальну роботу. Від кого вчитеся, хто для Вас є прикладом та де ви цей досвід набирали?
Мирослав Кушнір: У першу чергу, звичайно, власний досвід. Доводилося самому гулі набивати, десь щось неправильно робити, потім виправляти, вчитися на власних помилках. Для мене прикладом були старші офіцери управління дивізіону, ті захисники, які мали досвід служби, хоч не мали звань. Серед тих офіцерів, які можу згадати, це покійний начальник штабу у нас був Іван Іванович, прекрасний офіцер, фахівець своєї справи. Багато чого в бойовій роботі від нього навчився. Конкретно у мене, як кажуть, особливої людини, яку б я міг назвати своїм вчителем, не було.
Десь на власному досвіді, методом проб і помилок, десь вчився в інших людей, переважно старших офіцерів. Переймав від більш досвідчених, не лише офіцерів, а і сержантів. Бо вже є солдати, які пройшли досить багато, і від яких є що почерпнути.
Кор. «ВК»: Яким, на вашу думку, має бути добрий командир?
Мирослав Кушнір: По-перше, це відповідальність за людей, за яких ти вимушено відповідаєш. У більшості випадків особовий склад не може вибрати командира, він потрапляє до підрозділу за призначенням командування.
Найважливіше – це відповідальність за людей, яких тобі довірили. Перше твоє завдання, як командира – ти маєш повернути додому кожного воїна живим і здоровим до його рідних
Ну, і колективи, переважно, різношерстні. У кожного є власний характер, свої якісь погляди. Значить, потрібно, аби командир, який працює в підрозділі, створив умови, щоб колектив працював як єдиний механізм за наявності різнорідних елементів. Щоб не було як лебідь, рак і щука, а щоб усе рухалося в правильному напрямку і виконувало бойові задачі.
Кор. «ВК»: Коли рідні намагаються волонтерами передати щось рідним на фронт, у чому є найбільша потреба?
Мирослав Кушнір: Перше – це розуміння і підтримка. Наприклад, я був не один раз свідком, що сім’ї розпадалися через те, що чоловіка вдома немає. І дружина вирішила піти і забрати дітей. Так, це негативно впливає. Тому перше – це моральна підтримка і розуміння стану цієї людини, як вона живе, що люди переживають у таких умовах, що вона після служби вже не буде такою, як вона була. Проблеми будуть психічного, психологічного характеру. Ну а передавати їжу, одяг – я не знаю, які інші підрозділи, але у нашому проблеми з забезпеченням їжі і одягом немає.
Кор. «ВК»: Які переваги служби саме у вашому підрозділі – для тих, хто хоче стати добровольцем та підписати контракт?
Мирослав Кушнір: По-перше, наша бригада бойова. По-друге, є можливість вражати ворога на мінімальній відстані, це 8 – 10 кілометрів від лінії дистанційної роботи. Можна вражати, навчитися користуватися сучасними зразками зброєння. У нашій бригаді гідне забезпечення, відносно менші людські втрати, є розвиток та навчання, а також братерство, повага та підтримка.
Кор. «ВК»: Чи важливо, щоб приходили люди з особливою інженерною освітою?
Мирослав Кушнір: Звичайно, тому що техніка складна, сучасна. Відповідно, людині, яка має освіту в інженерній, технічній сфері, набагато легше буде освоїти систему. Це не тільки стосується безпосереднього застосування зброї, а й іншої техніки. Є потреба в ремонті автомобільної техніки, яка застосовується для логістики. Тому потрібні і знання, і вміння, і навички. Відповідно, людині, яка має професійно-технічну середню освіту, набагато легше буде розібратися у цих складних питаннях, аніж людина, яка прийде лише з 9-ма класами освіти. Хоча нам потрібні усі, хто буде мати бажання служити і боронити батьківщину.