Для Максима Левченко (позивний «Роджер») служба у війську розпочалася з початком повномасштабного вторгнення. Після 24 лютого 2022 року він, 26-річним юнаком, став до лав Сил оборони України. Боронив від окупантів Київ – був у групі прикриття у Василькові, Вишгороді, Бучі, Ірпені та Мощуні.
28 березня у складі ТрО “Азов-Київ” Максим полетів разом з групою добровольців до Маріуполя. Згодом, разом з іншими захисниками «Азовсталі» потрапив у полон, де пробув 13 місяців та повернувся додому 11 червня 2023 року. Як тільки відновився, пішов знову на військову службу – аби готувати інших добровольців для оборони краю.
Кореспондент «ВК» задав бійцю ключові питання про його досвід, який буде корисний іншим, а також про те, як він мотивує та навчає рекрутів.
Кор. ВК: Розкажіть про власний досвід служби на третьому році повномасштабного вторгнення та про шлях до підготовки рекрутів
Максим Левченко: Зараз служу в 3-ій окремій штурмовій бригаді. Займаюсь організацією навчального процесу. Коли я повернувся з полону, я спочатку займався фізичною підготовкою рекрутів. Я повернувся в принципі в той підрозділ, з якого починав. Далі поступила вказівка від командира бригади про створення окремої вишкільної програми, яку називали «Тестовий тиждень». Цілий рік я займався спочатку створенням, а далі веденням і удосконаленням цієї програми. Зараз вона переїхала до Львова.
Загалом, колись створений мною вишкіл «Тестовий тиждень» підготував близько батальйона бійців, які зараз захищають Україну
Тобто, вишкіл виконує як соціальну роль, навчає цивільне населення, бажаючих безкоштовно вчитися військовій справі. І для нас, для бригади, це є додаткове джерело залучення добровольців.
Кор. ВК: Яка основна категорія людей, котрі приходять до вас, щоб стати добровольцями?
Максим Левченко: Основний крістяк, це віком близько 25 років всередньому. А саме якогось обмеження у нас немає. У нас мужики по 55-60 років приходять, і дехто з них навіть планує мобілізуватися на різні посади. Хтось на водія, хтось на техніка, хтось на інші посади в міру свого досвіду. Наприклад, працював у сфері фінансів, юридичній сфері, і вони в бригаді шукають такі посади. А оскільки бригада розширяється, тому посад багато і знайдуться для кожного. А основа – це 18-24 роки.
Кор. ВК: Що найважливіше Ви даєте новим людям в плані мотивації, бажання? Бо ж, напевно, під час навчань можна і передумати...
Максим Левченко: Та звичайно, можна передумати. Програма створена в такому ключі, щоб, по-перше, навчити цивільне населення. Це тактична медицина, тактика, фізична підготовка, КМБ (курс молодого бійця – прим.). Є історико-ідеологічна підготовка – розповідаємо про традиції, історію нашої бригади. Потім ми створюємо такі сюжети, в яких бійці в максимально наближених бойових умовах проходять, по суті, певне бойове завдання. Також зрозуміло, що сержант коли спілкується, розповідає про свій бойовий досвід, шлях.
У людей є можливість максимально наблизитися до військової справи, побачити, як усе відбувається, отримати досвід від реальних бойових сержантів. Це є основна цінність, яку отримує цивільне населення
Кор. ВК: Раніше в одному з інтерв’ю Ви розповідали, що коли стали на оборону Київщини, не мали досвіду військової служби. Як за цей час змінилася ситуація? Що Ви сьогодні можете дати цим людям?
Максим Левченко: Я можу їм дати якісь базові навички володіння зброєю. Я вчився на своєму досвіді, а коли вже повернувся з полону, я ці навички вже в процесі ще більше підтягував. Та розуміння, любові до країни, якоїсь внутрішньої стійкості, розуміння, як перемагати свої страхи. На «Тестовому тижні» ми це активно проходимо.
Тобто, по факту, до нас приходять люди з сумнівами, страхами, з якимись зажимами, люди приходять різного віку, комусь уже і за 30, і так далі. А війна вже триває 3 роки. Тобто, цей весь час їм щось заважало піти на службу. А от через 3 роки деяка частина вже дозріла, і планує, наприклад, вступити. Але в них є якісь страхи, сумніви і так далі. І, по факту, на «Тестовому тижні» ми також над цим працюємо.
Ми пояснюємо їм, наводимо приклади, і так далі. В основному, теж мотивуємо.
Кор. ВК: Ви до вторгнення займалися кікбоксингом і футбольним фанатом були. Зараз ці спортивні навички розвиваєте, тренуєтесь персонально?
Максим Левченко: Два-три рази на тиждень я тренуюся. Ходжу в зал, грушу можу побити, якийсь крос-фіт або просто качалка.
Кор. ВК: А що це дає Вам?
Максим Левченко: Внутрішньої стійкості, дисципліни, просто підтримання своєї форми.
Максим під час бою на ринзі влітку 2021 року:
Кор. ВК: А от коли приходять люди, які хочуть служити, вони, вочевидь, не завжди так само впевнені у своїй фізичній формі? Бо ж не всі ходять в спортзали, не всі є спортсменами…
Максим Левченко: Багато, так, не в дуже добрій фізичній формі. Але ми показуємо їм, допомагаємо. З тими бійціями, які погодились стати рекрутами після «Тестового тижня», ми далі особисто комунікуємо, спілкуємось, даємо поради стосовно покращення фізичної форми і так далі.
Кор. ВК: Якщо можете, розкажіть про зміни з часу повернення з полону до сьогодні та про час свого відновлення – що Вам допомогло відновитися та чи повністю відновилися?
Максим Левченко: Я відчув повне відновлення свого стану десь, напевно, через рік. До цього постійно були якісь емоційні гойдалки, постійні спогади, які впливали на емоційний стан. Перші півроку була медична реабілітація – тобто, санаторії, лікарні і так далі. Мені в цьому допомагала патронатна служба нашої бригади.
В трьох лікарнях я лежав, потім санаторії, реабілітувався. Також ходив до психологів – по своїй, напевно, ініціативі. Тому що я ходив до коучів і до психологів іще до початку повномасштабного вторгнення. Просто для рішення якихось внутрішніх зажимів і так далі. А коли повернувся, зрозумів, що в цьому є велика необхідність, і, в принципі, певний час ходив і звертався. І вони мені дуже допомагали.
Кор. ВК: Що з практичної точки зору Вам допомагало пройти важкі випробування?
Максим Левченко: В колонії, напевно, прийшло якесь розуміння, що життя скоро може закінчитися. Треба якомога більше зробити до цей час. Тому максимально більше закидую себе задачами, роботами, службою. По максимуму намагаюся допомагати своєму війську, країні, думаючи про своє майбутнє, про сім’ю. І відпочинок також періодично важливий. І в сумарному рахунку це все допомагає. Друзі, дівчина, сім’я. І ще справа, якою я займаюся – коли вона дає результати, це мене ще більше відволікає, і дає розуміння, що я не просто живу, а живу для чогось.
Кор. ВК: Максим, я читала, що Ваша мама теж зараз у війську. З нею все добре?
Максим Левченко: Так, вона військова, кухарем працює. На фронті, служить. З нею все добре, кожного дня контактуємо.
Зустріч з мамою після повернення з полону:
Кор. ВК: Завдяки ухваленому минулого року закону, військові, які повернулися з полону, не мусять повертатися на службу. Ви ж не залишаєте службу – чи не шкодуєте про свій вибір, адже перед вторгненням мали багато планів та я читала, що багато чим займалися в цивільному житті – були і мрії, і проекти, і бізнес?
Максим Левченко: Та вони і зараз є. Просто все мішається – і мої мрії, проекти, діяльність, якою зараз займаюся. Поки я розумію, що моє місце тут. Якщо я буду розуміти, що досяг межі свого розвитку, або буду розуміти, що я можу більше, але всередині структури у мене не буде варіанту рости, то, зрозуміло, що я буду коригувати свій маршрут. Поки я бачу розвиток, цінність, яку я даю, тому я займаюсь.
Кор. ВК: Сьогодні є багато людей, які чекають своїх рідних з полону, і тому рекрути так само можуть боятися полону, тому не йти у військо. Що Ви їм кажете, щоб пояснити, як діяти, що робити, якщо станеться такий розвиток подій?
Максим Левченко: Ці, що зараз приходять, бояться. Я їм розповідаю про свій досвід, про те, як я себе поводив. Адже в мене не було якогось розуміння до полону, як себе поводити.
Можливо, моя якась внутрішня здатність адаптуватися відкрилася в полоні. І там вже з’явилось ясне розуміння, як себе вести, що їм говорити, що їм відповідати і так далі
Тобто, по факту, все спілкування було побудовано на тому, що я їм казав про те, що можуть почути. Мій внутрішній стан більше схожий був на воду, яка, по факту, не міняє свої внутрішньої структури, але під впливом зовнішніх факторів вона стає рідкою, у вигляді пару, стає твердою. І от я в полоні коли був, я так само себе якось переналаштував, що я внутрішній залишаюся Максимом Левченко, але ці умови змушують змінити мої дії. Тому я змінював свої дії задля того, щоб вижити в максимально здоровий спосіб, але при цьому щоб мої дії не нашкодили моїм побратимам і так далі.
Кор. ВК: Повертаючись до роботи, якою Ви зараз займаєтесь, як цим людям, які хочуть стати добровольцями або знають, що можуть бути мобілізованими, покращити свою витривалість, підготовку, готовність до того, що завтра і вони підуть зі зброєю боронити землю?
Максим Левченко: Та як – зараз багато вишколів, які можна прийти, як безкоштовно, так і за гроші. Безкоштовний «Тестовий тиждень», безліч інших вишколів, які можна проходити, де можна навчатися. По платним вишколам – їх також дуже багато. Як, наприклад, у нашій бригаді це і НРК (наземні роботизовані комплекси – прим.) та FPV (школа дронів – прим.) від академії Killhouse, і курси з такмеду, їх дуже багато. Тому моя рекомендація – займатися спортом, ходити в зал, покращувати свою фізичну форму і відвідувати можливі курси. Навіть приходити на відкриті турніри зі страйкболу, пейнтболу, різні. Наша бригада спільно з Резервістом організовує відкриті турніри «Open Storm Battle», на які приходить багато хлопців. Там можна поспілкуватися з інструкторами військовими з нашої бригади, які діляться своїм бойовим досвідом.
Тому рекомендую тим цивільним, які ще не мали справи з військовою службою, щоб самі ходили на такі вишколи, виділяли на місяць певну кількість днів для того, щоб повчитися. І як мінімум раз на півроку ходити на тижневі чи місячні курси, які є і безкоштовні, і платні.
Кор. ВК: Яких помилок військовозобовязаним не варто робити?
Максим Левченко: Основна помилка людей – це просто чекати. Чекати і нічого не робити. Жити собі, а потім в якийсь час йти в магазин або в зал, і зустрічає ТЦК та забирає тебе в бригаду, яка не завжди може бути професійною, в якій не завжди може бути професійна підготовка. Тому велика помилка просто чекати і думати візьмуть чи не візьмуть. Рекомендація – не чекати, а вже готуватися, проходити вишколи, навчатися, і вже зараз вибирати собі бригаду. Зрозуміло, треба вибирати кращих, у кого краща підготовка, навчання, в якій адекватний командний склад, які забезпечені трошки. Зрозуміло, що таких бригад не багато.
Не треба чекати і робити велику помилку – просто сидіти на жопі рівно і чекати на якусь ситуацію, яка змусить врешті служити. Але треба наперед вибирати місце, треба наперед готуватися
Тому що вже третій рік війни, і дуже сумно, коли чоловіки за ці три роки війни навіть ні разу зброю в руках не тримали.
Кор. ВК: А які професії зараз найбільш затребувані в війську?
Максим Левченко: Та професій ого як багато. Оскільки наша бригада зараз розвивається до корпусу, тому посад в корпусі буде дуже багато, і так само в нашій бригаді. Зрозуміло, завжди затребувані піхотні посади, бойові, бо при інтенсивних боях велика втома, хлопцям треба ротації, треба відпочинок. Тому є, зрозуміло, посади, які завжди актуальні. Також завжди треба і медики, і артилеристи, і мінометка, і розвідка, і танкісти, сапери. Посад дуже багато. Вони, в принципі, описані в нас на сайті 3-ї штурмової бригади. Цивільні завжди можуть ознайомитися, подати заявку, і з ними зв’яжеться контакт-центр, який повністю проінформує, запросить на особисту співбесіду. І вже людина зможе зрозуміти, куди вона хоче піти. Ну, і також є крута можливість «Тестового тижня», де людина може себе перевірити, може поспілкуватися з бойовими солдатами, сержантами, які поділяться досвідом, порекомендують, підкажуть куди, і так далі.
Кор. ВК: Можливо, Ви б хотіли особисто на щось звернути увагу, що зараз важливо?
Важливо цікавитися ситуацією в країні, важливо робити свій вклад. Не можна бути осторонь. Треба бути або у війську, або допомагати війську.
Треба розвивати і підтримувати нашу мову, культуру, відсіювати людей, в яких є москальські наративи, які популяризують російську мову, які популяризують рускій мір і так далі
Третій рік війни, але, на жаль, таких людей все більше і більше проявляється. Як оця сумнозвісна блогерка, яка прямим текстом казала, що Путін красавець. Це дуже сумно, оскільки за цей час від російської агресії вмерло дуже багато друзів, знайомих, дітей, батьків, матерів чиїхось, доньок і так далі. А, по факту, росіяни використовують ці наративи для захисту російського населення. І, мені здається, якби не було такого, якби в нас нація була ще більш сформована, і культура нашої країни була на ще вищому рівні, то росіяни б не змогли це так просто зробити, змінити до невпізнання території, які вони захопили.