Воїн загинув ще 30 грудня 2022 року під час виконання службових обов’язків на Луганщині. Поховали Антона на Берковецькому кладовищі, інформує “ВК”.
Антон народився та виріс у столиці. З перших днів повномасштабного вторгнення він став на захист рідного міста, а після деокупації Київщини продовжив боронити Україну в інших гарячих точках. Зокрема, брав участь у звільненні Харківської області.
«Антон пришов до нас в батальйон наприкінці травня-початку червня 2022 року. Ми тоді якраз формувалися у Житомирі, і Антон мобілізувався разом з нами.
У Житомирі ще на підготовці він проводив курси з тактичної медицини, навчав хлопців. Потім брав участь у наших перших боях на Харківщині.
Згодом нас перевели в Лиман. І Антон, на жаль, загинув у Луганській області, виконуючи завдання.
Антон був не просто медиком. Він був бойовим медиком. Брав участь практично в усіх штурмах. Він справді Герой. Про подвиги медиків мало хто розповідає, але я думаю, що він буде і в книгах нашого батальйону, і в історії нашої України», — розповіла заступниця командира батальйону «Дике поле» Галина Алмазова.
Друзі та побратими розповіли, що Антон був дуже спраглий до знань. Завжди намагався дізнатися нову інформацію щодо медицини, яка б допомогла військовим. За недовгий час Антон встиг врятував десятки життів своїх побратимів.
«Антон якісно виконував свої обов’язки. Він дуже знав багато про тактичну медицину. На нашому першому виїзді до Ірпеня він мені дуже сильно допомагав. На початку повномасштабного вторгнення були випадки, коли доводилося ночувати в окопах, у чому є, навіть у цивільному одязі. Антон розповідав, як зігрітися термоковдрою, щоб не замерзли кінцівки. Багато розповідав, як діяти в тій чи іншій ситуації. Він був дуже вірним побратимом і завжди міг підставити своє дружнє плече», — розповів друг Антона Дмитро, позивний «Тигр».
«Я знав Антона з чотирьох років. Ми були однокласниками. Це дуже гарна людина, і на жаль, він пішов рано. Таких людей на цьому світі один відсоток. Дуже тяжко розуміти те, що його більше немає. До останнього я мав надію, що він десь у полоні. Відпочивай братику, з миром», — сказав у прощальному слові друг дитинства Віталій Ясиненко.
«Кажуть, що Герої не вмирають. На жаль, вмирають. І наша задача — зробити так, щоб їхня героїчна смерть не була даремною. Ми обов’язково виконаємо усі ті завдання, які поставленні перед нами, за які віддали своє життя такі хлопці, як Антон, і обов’язково помстимося. Ми будемо завжди пам’ятати та пишатися, що у нашому складі був такий хлопець, як Антон», — сказав заступник командира батальйону «Дике поле», майор Андрій Рудюк.
Антон Лапік загинув ще 30 грудня, але поховати його вдалося лише зараз. У день своєї загибелі воїн був у бліндажі за 500 метрів від російських позицій. Під час штурму рф українських позицій Антона та його побратимів накрило ворожою артилерією.
«Його тіло та інших побратимів залишилися в бліндажі. І потім ці позиції були віджаті орками, туди не було доступу. Крім того, ворог постійно вів щільний вогонь. Коли ці позиції звільнили, то тіла там вже не було. Його, ймовірно, забрали орки. Ми завжди намагаємося забрати тіла наших бійців. Але є випадки, коли це, на жаль, неможливо», — пояснила Галина Алмазова.
Коли тіло Антона передали українській стороні, рідні змогли поховати воїна з почестями.
Нагадаємо, у серпні на Майдані попрощались із загиблою на війні парамедикинею «Блискавкою». Дарʼя Філіпова була старшою бойовою медикинею роти у 46-тій бригаді ДШВ.