Як ідеться, народився і навчався чоловік в Києві. Із сім’єю – дружиною і двома синами, переїхав у Бровари, коли діти вже ходили в школу.
Олександр працював на різних посадах. Останнє місце роботи перед великою війною – збирав на фірмі меблі.
“Загалом батько був кріпкий і сильний, не цурався фізичної роботи, любив спорт, до якого долучав і нас із братом. А ще був добрий і веселий”, – згадує про батька старший син Данило.
Із першого дня великої війни Олександр Мотрич пішов служити в ДФТГ. Спочатку це було добровольче формування “Манеж”, згодом – “Дозор-2”. За постійну усмішку на обличчі, побратими називали Олександра “смайлик”.
“Олександр був порядний, людяний, відповідальний і надійний. Не відмовлявся від жодних завдань, навіть понаднормових. І завжи посміхався, як смайлик”, – згадують побратими.
Влітку цього року Олександр Мотрич пройшов навчання і пішов добровольцем служити в ЗСУ стрільцем (кулеметником) – номер обслуги десантно-штурмового відділення десантно-штурмового батальйону. Він загинув 15 вересня 2024 року під час виконання завдання поблизу н.п. Погребки в Курській області ( рф). За попередньою інформацією, від удару дроном.
На прощання з Олександром прийшла значна кількість бійців “його” добровольчого формування. Кажуть, що до останнього не могли повірити, що побратима вже немає.
30 грудня Олександру Миколайовичу мало б виповнитися 49 років… Вічна пам’ять!