Жінки брали участь в українських операціях з використанням безпілотників з перших місяців повномасштабного вторгнення, але зі збільшенням браку особового складу в армії їхня присутність зросла, особливо в ударних підрозділах з видом від першої особи (FPV).
Про це пише The Guardian.
Офіційних даних про те, скільки жінок є операторами безпілотників, немає, але інструктори та командири підрозділів підрахували, що кілька десятків жінок зараз активно працюють або проходять підвищення кваліфікації, і щомісяця до них приєднуються нові.
Даша 37 років, і вона командир безпілотника на східному фронті (на фото). Вона не очікувала, що служитиме. Перші місяці вторгнення українка провела, допомагаючи як волонтер, а потім, у міру того, як все більше чоловіків з її регіону гинули або мобілізувалися, перейшла на управління безпілотниками.
«Справа була не в тому, чи я готова, — каже вона. — А в тому, що людей залишалося менше».
Вона наполягає, що її мотивація проста. Двоє її дітей зараз живуть у Європі, і вона хоче, щоб вони повернулися до безпечної України. Її 89-річний батько пережив Другу світову війну. Тягар цієї історії обтяжує її:
“Я не хочу, щоб мої діти стали наступним поколінням дітей війни. Це єдина мотивація, яка мені потрібна”.
Оператори наражаються на значну небезпеку, оскільки працюють у безпосередній близькості від лінії фронту — найчастіше за кілька кілометрів від російських позицій — і часто наражаються на обстріли артилерії, безпілотників і керованих бомб.