Військовий ЗСУ, народний артистй України, акторй Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Євген Нищук, поділився інформацією про службу та порятунок людей.
Крім прямих результатів роботи, аеророзвідка дронами згодом стала в нагоді, коли треба було зафіксувати воєнний злочин і звірства окупантів.
“Адже, після того, як ми деокупували Київську область, рашисти почали брехати, що ту кількість загиблих в Бучі, Бородянці, Гостомелі – ніби ми самі вигадали, а розповідаємо, що, мовляв, вони там когось вбивали. Коли почали збирати докази про цей страшний злочин, нас попросили звернути увагу на певні координати, де ми робили обльоти в березні. Ми почали передивлятися записи і з’ясувалося, що 6 березня, якраз у тих координатах наші камери зафіксували тіла вбитих (то були 7 тероборонівців з Бучі, яких рашисти вбили і кинули). А 24 березня – ми знову були в тих координатах і знову на кадрах побачили ту ж ситуацію – цих же вбитих людей”, – пояснив Нищук.
Він пояснив, що коли там літали дронами під час бойових дій, то мали на меті інше – виявляти ворожу військову техніку і самого ворога. А вже, коли розшифровували детально, наближали, то стало зрозуміло і по куртках, і по тому, як вони там лежали, що це саме ті люди. Після того, як рашисти відступили, вони були виявлені на тих же місцях.
Таким чином, камери підтвердили, що ніхто нікого після 28 березня не “підкидав”… І це стало ще одним з доказів конкретного епізоду воєнного злочину рф проти України.
Нищук також приймав участь в евакуації людей через Романівський міст, який відразу був підірваний, і це відіграло важливу роль, бо ним не змогли проїхати окупанти. Вони зупинилися в передмісті Ірпеня, де точилися бої. І люди, які виходили з Бучі, Ірпеня та інші містечок поруч, евакуйовувалися саме тим шляхом – не через міст, бо його вже не було, а під мостом через річечку. Вже в саму Романівку і далі на Київ їх забирали машини.
“Це все – під постійним щільним вогнем. Навіть тоді, коли давали “зелений коридор” евакуації, все одно були прильоти. А ми в цей час переносили хворих, старих, дітей, тварин. Одного дня я переніс зо два десятки чи більше пуделів у мішках – вони випадали, я їх збирав. То був і сміх, і гріх. Потім кидався підіймати літніх людей на ношах. Ми їх передавали з рук в руки, тому що кладку зробили дерев’яну, нею слизько було йти, доводилося транспортувати так”, – розповів Нищук.
Він пригадав як послизнувся, посунувся на трубу, то ноші впали на нього разом з бабусею, хлопці теж звалились. Він тоді розбив ногу, але встав, і людину понесли далі. Бо треба було швиденько бігти, далі виводити людей, розсаджувати їх у машини. Одних – на вокзал, інших розбирали по київських гуртожитках. Дуже інтенсивна робота.
Відомо, броньовані джипи-всюдиходи – це спасіння для поранених – ПДМШ.