Яким він міг бути? 10 фактів про історію Київського вокзалу

12:32 27.09.2021

Якщо театр починається з вішака, то будь-яке місто – з вокзалу. “Київ-Пасажирський” щороку приймає мільйони подорожуючих і впевнено посідає перше місце по Україні за обсягами пасажиропотоку, який до пандемії навіть перетинав відмітку у 20 млн чоловік на рік. А якими були перші “залізничні ворота” до Києва, чому й як вони змінювалися?

Яким він міг бути? 10 фактів про історію Київського вокзалу
оренда квартири Київ

Шановні пасажири, вас вітає Київ!

Київська залізниця – не найстарша в сучасній Україні. Першим потяг побачив Львів, а за ним – Одеса, Івано-Франківськ, Чернівці та Єлисаветград (Кропивницький).

Місце, де з’явиться вокзал 

Тим часом і в Києві швидко розвивалася промисловість та росла чисельність населення – місто конче потребувало нових транспортних рішень, й зокрема залізниці. А місцева влада добре розуміла економічний зиск від її появи, а тому неодноразово клопотала нагору про вирішення цього питання. Передусім Київ хотів швидкого і зручного транспортного зв’язку з Одесою та Чорним морем. А Москва й Петербург мали зацікавленість у безперебійному постачанні сільгосппродукції з українських земель.

Кадетський гай і перші рейки. Фото: kyivpastfuture.com.ua 

У середині лютого 1870 року у будівлі Дворянського зібрання на Хрещатику влаштували розкішний святковий обід. Привід – кінець будівництва масштабного інфраструктурного проєкту. Всього за два роки було прокладено залізничні гілки Київ-Балта й Києв-Курськ та побудовано у Києві металевий міст на 12 прольотів через Дніпро, який зєднав ці дві лінії в один залізничний вузол. Між іншим, споруджений за проектом і під керівництвом військового інженер-капітана Аманда Струве на момент зведення київський був найдовшим залізничним мостом у Європі.

Міст Струве. Був остаточно зруйнований у 1943 році німецькими військами, які відходили з Києва. Джерело фото: 44.ua

Києво-Балтська залізниця проходила через Козятин, Жмеринку й Балту до Бердичева. З Курська потяги йшли через Ворожбу до Броварів, звідки пасажири діставалися на Київ омнібусами. (Такий трансфер для подорожуючих організував власник готелю “Європа”, щоб не втрачати клієнтів.) Та після відкриття залізничного мосту вони отримали можливість без пересадки доїжджати до головного залізничного вокзалу. Його відкрили разом з мостом у тому ж 1870 році, а фундамент під нього заклали ще навіть до початку будівництва обох залізниць.

Вокзальная площа

Староанглійська тиснява

Нині головна залізнична станція Київ-Пасажирський обслуговує всі поїзди далекого сполучення, що йдуть через Київ, а також приміські поїзди, що слідують у напрямку Фастова, Коростеня, Ніжина та Яготина. Лише за минулий рік, згідно з офіційними цифрами від Укрзалізниці, послугами станції скористалися майже 10 млн людей. 

Для обслуговування такої кількості пасажирів на станції діють три вокзали: “Центральний”, “Південний” і “Приміський”. А починалося все з будівлі, довжиною всього 133 м.

Чому автор проекту, випускник Петербурзької академії мистецтв Іван-Фрідріх Вишневський пристав саме на давньоанглийску готику, тепер вже не взнаємо. Та перший залізничний вокзал зовні дуже нагадував невеликий середньовічний замок. Зведений з цегли він мав два поверхи й аж ніяк не претендував на звання демократичного публічного закладу – простий люд чекав потягу в тісних і брудних залах очікування, для заможної публіки були передбачені окремі розкішні приміщення.

Залізничний вокзал за проектом Івана Вишневського

Зовні будівля мала вельми симпатичний вигляд. Але вона мала один суттєвий недолік, який виявив себе майже відразу після відкриття вокзалу. Він був надто малим. 

Кожен день станція приймала і відправляла по сім кур’єрських поштових і товарно-пасажирських поїздів з вагонами. У рік відкриття лише за перші шість місяців станція обслужила близько 25 тис. пасажирів. Стометровий вокзал аж ніяк не міг впоратися з таким пасажиропотоком.

Приміщення вирішили збільшити на 11 метрів у довжину за рахунок добудови з боків двох дерев’яний павільйонів. Добудували. Але проблему це не вирішило. 

Руйнувати – не будувати

Пожежа 1877 року суттєво пошкодила приміщення вокзалу. Ось і привід підняти питання про комплексну реконструкцію станції. Й дійсно, в ході відновлювальних робіт перенесли товарну станцію, збудувавши для неї нове приміщення подалі від пасажирської. А от цегляну споруду вокзалу лише привели до ладу, що аж ніяк не вплинуло на розмір корисної площі в залах очікування. Хоча про будівництво нового, більш просторого, вокзального комплексу заговорили більш предметно.

Відомий тогочасний архітектор Володимир Щуко запропонував звести два приміщення й з’єднати їх переходом. Зовні будівля була б схожою на велику літеру Н. І жодного натяку на готику. У запропонованому Володимиром Олексійовичом проекті виразно проглядається романський стиль. 

Проект В.Щуко, джерело фото: nerukhomi.ua

Приводу не довіряти смаку та розрахункам фахівця не було – ім’я академіка архітектури знали далеко за межами своєї країни, йому належало авторство багатьох шикарних споруд у Петербурзі й Європі, врешті це він спроектував у Києві Дом губернського земства, де нині розташована штаб-квартира СБУ. Все складалося якнайкраще. Під ідею Щуко у 1913-1914 рр. навіть встигли по цеглинах розібрати старий вокзал-“замок”, залити фундамент для нового та встановити поруч тимчасові дерев’яні зали очікування для пасажирів. Та, як кажуть, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Громадянська війна й більшовитська революція змусять забути про архітектурні плани, а дерев’яні бараки на довгі роки розрухи замінять собою вокзал.

Дерев’яні бараки замість вокзалу. Джерело фото: photohistory.kiev.ua

Версія третя, капітальна

Зводити нову станцію почали у 1928 році. 

Один з найкращих випускників Петербурзького інституту цивільних інженерів, який брав участь у будівництві Київського політехнічного інституту та Київського оперного театру, а згодом і почесний член Академії будівництва і архітектури Української РСР Олександр Вербицький спільно з архітектором Павлом Альошиним розробили проект нового вокзалу. Введений в експлуатацію в 1932 році він був однією з найбільших споруд такого типу на території СРСР. Та й нині Центральний не скаржиться на габаріти: загальна площа чотириповерхового вокзалу сягає 22 тис. м².

Частково пошкоджений за часів Другої світової та окупації вокзал був повністю відновлений у 1944-49 роках. Роботами керував учень Олександра Вербицького, автора проекту, Георгій Домашенко. Зовні вокзал зберіг свій вигляд, а от реконструкція внутрішніх інтер’єрів не викликала захвату у тих, хто знав довоєнне оздоблення вокзалу. Роботу Домашенко критикували, мовляв, нещадно знищив роботу свого вчителя. 

Арки знищені, замінені спареними колонами, параболічні вікна в міру можливості закладені і “прикрашені” з боків безглуздими пілястрами, стеля засіяна якимись зірочками, в залах очікування між ригелями бетонних рам виробничо-іділлічні пейзажі, замість плафонів, що світяться, – важкі метробудівські люстри. Від задуму архітектора не залишилося нічого. Його знищили з незрозумілою варварської жорстокістю”,

– писав у своїх “Міських прогулянках” письменник-киянин Віктор Некрасов.

Та німецька окупація змінила не лише вигляд самого вокзалу, а й прилеглу до неї площу. З неї зник пам’ятник Іллічу. Як відомо, за життя Леніна пам’ятник йому в Києві так і не спорудили, а от посмертно місто охопила вимушена ленініада. Київський водогін вже перейменували на його честь, за ним – і Печерський район став Ленінським, а Південноросійський машинобудівний завод – “Ленінською кузнею”. І залізничники зажадали свого Леніна, оголосивши конкурс на виготовлення бюста.  Погруддя вождя пролетаріату авторства О. Вербицького та студентки Художнього інституту А. Писаренко з’явилося перед входом до вокзалу вже за два тижні.  

Пам’ятник Леніну перед залізничним вокзалом. Джерело: leninstatues.ru

Три в одному

Нині на станції “Київ-Пасажирський” функціонують три вокзали: “Південний”, “Приміський” та “Центральний”.

У 2001 році станція пережила масштабну реконструкцію. Тоді ж за рекордні півроку був збудований “Південний”. Він має два підземні поверхи та сягає 40 м у висоту. 

З “Центральним” його з’єднала пішохідна галерея, що проходить над коліями, утворюючи Н-подібний комплекс споруд – ідея, пропонована ще у 1903 році архітектором Щуко, частково дочекалась втілення. 

Джерело фото: hvylya.net

У 2011 році на вокзалі відкрився Музей залізничного транспорту. Тут можна побачити зовні та потрапити всередину паровозів різних часів, а також побувати в особистому вагоні прем’єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна, на якому він прибув до Києва в 1911 р де і був убитий. Експозиція музею невелика, але її вистачить, щоб цікаво згаяти час в очікуванні поїзда. 

Великий Київ у Google News

підписатися