АГАТА КРІСТІ (1890-1976), вже видавши десяток книг, в анкетному рядку “рід занять” вказувала – “домогосподарка”. Вона працювала уривками, не маючи ні окремого кабінету, ні навіть письмового столу. Писала в спальні за умивальним столиком або могла примоститися за обіднім столом в перервах між їжею.
Мені бувало трохи незручно “йти писати”. Але якщо вдавалося усамітнитися, закрити за собою двері і зробити так, щоб ніхто не заважав, то я забувала про все на світі”.
ФРЕНСІС СКОТТ ФІЦДЖЕРАЛЬД (1896-1940) свій перший роман “По той бік” писав у тренувальному таборі на клаптиках паперу в вільний від служби час. Відслуживши, забув про дисципліну, і став застосовувати алкоголь як джерело натхнення. До обіду спав, іноді працював, вночі гуляв у барах. Коли траплялися напади активності, міг за один підхід написати 8000 слів. Цього вистачало для великої розповіді, але було недостатньо для повісті. Коли Фіцджеральд писав “Ніч ніжна”, йому насилу вдавалося витримувати тверезим три-чотири години.
Тонке сприйняття і судження під час редагування несумісні з випивкою”, – писав Фіцджеральд, зізнаючись видавцеві, що алкоголь заважає творчості.
ГЮСТАВ ФЛОБЕР (1821-1880) писав “Мадам Боварі” п’ять років. Робота просувалася занадто повільно і тяжко:
“Боварі” не йде. За тиждень – дві сторінки! Є з чого набити собі морду від відчаю”.
Прокидався Флобер о десятій ранку, не встаючи з ліжка, читав листи, газети, палив люльку, розмовляв з матір’ю. Потім приймав ванну, снідав і обідав одночасно і вирушав на прогулянку. Одну годину він викладав своїй племінниці історію і географію, потім сідав у крісло і читав до семи вечора. Після щедрої вечері він декілька годин розмовляв з матінкою і, нарешті, з настанням ночі починав творити. Через роки він писав:
Врешті-решт, робота – найкращий спосіб вислизнути з життя”.
ЕРНЕСТ ХЕМІНГУЕЙ (1899-1961) усе життя вставав удосвіта. Навіть якщо напередодні він допізна пив, піднімався він не пізніше шести ранку, свіжим і відпочилим. Працював Хемиінгуей до полудня, стоячи біля полиці. На полиці стояла друкарська машинка, на машинці лежала дерев’яна дошка, встелена аркушами паперу. Списавши олівцем усі аркуші, він знімав дошку і передруковував написане. Щодня він підраховував кількість написаних слів і будував графік.
Коли закінчуєш книгу, почуваєш себе спустошеним, але не порожнім, а таким, що знову заповнюється, немов займався любов’ю з коханою людиною”.
ДЖЕЙМС ДЖОЙС (1882-1941) про себе писав:
Людина малодоброчесна, схильна до екстравагантності і алкоголізму”.
Ні режиму, ні організації. Спав до десяти, снідав в ліжку кавою і рогаликами, заробляв уроками англійського і гри на піаніно, постійно позичав гроші і відволікав кредиторів розмовами про політику. Щоб написати “Улісса”, йому знадобилося сім років з перервами на вісім хвороб і вісімнадцять переїздів до Швейцарії, Італії, Франції. За ці роки він провів за роботою приблизно 20 тисяч годин.
ХАРУКІ МУРАКАМІ (нар. 1949) встає о четвертій ранку і пише шість годин підряд. Після роботи бігає, плаває, читає, слухає музику. О дев’ятій вечора відбій. Муракамі вважає, що режим, який повторюється, допомагає йому зануритися в транс, корисний для творчості. Колись він вів сидячий спосіб життя, набирав вагу і палив по три пачки сигарет в день. Потім переїхав до села, став харчуватися рибою і овочами, палити кинув і більше 25 років займається бігом. Єдиний недолік – відсутність спілкування. Щоб дотримуватися режиму, Муракамі доводиться відхиляти усі запрошення, і друзі ображаються.
Читачам усе одно, який у мене режим дня, аби чергова книга виявилася кращою за попередню”.
ДЖЕЙН ОСТІН (1775-1817), автор романів “Гордість і упередження”, “Почуття і чутливість”, “Емма”, “Аргументи розуму”. Джейн Остін жила з матір’ю, сестрою, подругою і трьома слугами. У неї ніколи не було можливості усамітнитися. Джейн доводилося працювати в сімейній вітальні, де їй у будь-який момент могли завадити. Писала вона на маленьких клаптиках паперу, і як тільки лунав скрип дверей, що попереджав її про відвідувача, вона устигала сховати записки і дістати кошик з рукоділлям. Пізніше сестра Джейн Кассандра узяла на себе турботи про господарювання. Вдячна Джейн писала:
“Не уявляю, як можна творити, коли в голові крутяться баранячі котлети і ревінь”.
За матеріалами групи “Життєві історії від Мар’яни Долі”