Ситуація докорінно змінюється після встановлення радянської влади, коли новорічно-різдвяні святкування або «святки» стали вважалися пережитками буржуазії, тож офіційно не відзначалися, повідомляє Вечірній Київ.
У 1928 році ялинку взагалі заборонили як «явище контрреволюційне й антирадянське», а День Різдва офіційно стало звичайним робочим днем. Доходило навіть до абсурду: містом курсували пильні комсомольські патрулі у пошуках громадян, які продовжували прикрашати вдома «підпільну» ялинку.
Повернення людям новорічної казки та реабілітація головного символі свята — зеленої красуні відбулося лише у середині 1930-х років, коли один з тогочасних керівників радянської України Павло Постишев надрукував невеличку замітку «Влаштуймо до Нового року дітям хорошу ялинку!».
Вважається, що подібною ініціативою партійне керівництво прагнуло підвищити свій авторитет серед простого населення після Голодомору 1932-1933 років та масових сталінських репресій.
Змінилася також риторика на шпальтах тогочасної преси. Якщо до грудня 1935 року з людей, що встановлювали таємно вдома ялинки відверто кепкували, то згодом стали висміювати бюрократів, що заважали людям веселитися біля ялинки.
Перша головна ялинка у Києві була встановлена того ж року поблизу будівлі Національної філармонії, яка на той час слугувала Палацом піонерів та школярів. Урочистості відвідав сам Павло Постишев, прибувши у супроводі двох своїх синів і мами.
До наступного святкування Нового року представники влади вже розробили типовий сценарій новорічних заходів, надрукувавши навіть спеціальну брошуру з поясненнями, чим слід прикрашати ялинку та яку зірку слід чіпляти на верхівку.
У 1936 році головну ялинку встановили на Софіївському (Героїв Перекопу) майдані. Світлини з ялинкового базару були опубліковані у виданні «Соціалістичний Київ». Також до свята нового року на ринках і в магазинах стали прикрашати торгові прилавки та вітрини.
У передвоєнний час, коли ласощі вважалися дефіцитом, Київський міськвнуторг дав розпорядження розпочати святкову торгівлю: виділивши спеціальні полички з для продажу яблук, мандарин, цукерок та медяників у спеціальних обгортках.
Саме тоді, з другої половини 1930-х років, радянська торгівля почала масово пускати в продаж до свята солодощі й морозиво. Також у крамницях можна було придбати спеціальні ялинкові прикраси.
Новорічна ялинка та будівництво Головпоштампту середина 1950-х. Фото з відкритих дежрел
За спогадами тогочасних киян, найбільший новорічний ярмарок у передвоєнному Києві працював на Софійській (Богдана Хмельницького) площі. Невдовзі Новий рік почали офіційно відзначати не лише в дитячих, а й у дорослих колективах…
У роки Другої світової війни та окупації Києва 1941-1943 років святкування не проводилися. За спогадами відомого художника-графіка Георгія Малакова, що мав тоді 15 років, у ці голодні та важкі роки він малював вітальні листівки, щоб продати їх на Євбазі та купити хоч якісь харчі…
Після завершення Другої Світової війни головні святкування Нового року перемістилися на Хрещатик та Європейську (Ленінського комсомолу) площу.
Офіційним святом 1 січня стало тільки в 1947 році, коли указом Президії Верховної Ради Радянського Союзу цей день був оголошений вихідним.
Також у цей час, зелена красуня почала з’являтися й у квартирах звичайних киян.
Незадовго до святкування на вулицях міста відкривалися спеціальні «ялинкові базари», а в магазинах та універмагах — відділи, де можна придбати ялинкові прикраси.
Фото з архіву Еміля Панасюка.
Доброю традицією стало розсилати новорічні привітання друзям і знайомим.
З середини 50-х головна ялинка міста встановлювалася на головній площі, хоча її локація час від часу змінювалася. Стояла і там, де нині Монумент Незалежності, і ближче до готелю «Україна», на узвишші, і біля Оперної студії консерваторії.
Інколи ялинку встановлювали з іншого боку Хрещатика: між Поштамтом та Будинком профспілок або поблизу колишнього фонтану, який кияни старшого покоління жартома називали «рулеткою»…
Ялинка 1961 року біля нещодавно відкритої станції метро Хрещатик.Фото з відкритих джерел
У 60-х неабиякої популярності набувають «новорічні ялинки» або дитячі вистави, що проводилися у Жовтневому палаці або в будинках культури. Вхід на такі заходи відбувалися за запрошеннями, які діставали на роботі батьки через профспілки.
На «Ялинці» маленькі кияни дивилися святкову виставу чи концерт, а згодом одержували подарунок у вигляді солодощів чи мандаринок.
Після відкриття у 1970 році палацу «Україна», головні дитячі святкування проходили саме там. Вже у 90-роках вони еволюціонували до статусу Президентської ялинки.
Також, зі здобуттям Незалежності до українців поступово стали повертатися традиційні атрибути святкування у вигляді Вертепу та Різдвяної Зірки, а також виконання колядок і щедрівок…
Після Революції Гідності та трагічних розстрілів на Майдані головна ялинка країни перемістилася на Софійську площу. Щороку її урочисто «запалюють» до Дня Святого Миколая, де вона радує киян до самого Водохреща.