Фотографування швидко стало популярним і масовим захопленням, і в листопаді 1901 року фотографи-аматори заснували своє Товариство “Дагер”. Завдяки їм у Києві проводилися фотоконкурси і виставки, а місто і його жителі все частіше потрапляли в кадр. Згадаймо тих, хто творив фотопортрет тогочасного Києва.
Фото Роджера Фентона
Перша фотосесія
У середині XІX століття до Києва приїхали британські художники і фотографи Роджер Фентон та Джон Кук Борн. Вони працювали у команді британського інженера-залізничника Чарлза Віньоля, автора проекту першого капітального мосту через Дніпро. Завданням Фентона і Борна було щотижневе фотографування процесу будівництва Миколаївського ланцюгового мосту. Така собі пресслужба зразка середини 19 століття.
Фото: Роджер Фентон. Автопортрет, лютий 1852 року.
Міст – то робота. У вільний час Роджер Фентон робить знімки для душі. Так до нього у кадр потрапляють дніпровські кручі, хати на Подолі, Андріївська церква…Пізніше Фентон покаже їх на виставці в Королівському товаристві мистецтв.
Датовані 1952-м роком вони збереглися донині. А Фентон по праву отримав статус автора найстаріших київських фото.
Фото Роджера Фентона
Джон Кук Борн теж залишив по собі фото старого Києва. Свого часу саме Борн намалював всі креслення до проекту Миколаївського ланцюгового мосту. Фоторепортаж з урочистого відкриття мосту також довірили йому.
Фото Джона Борна. Джерело: “Клуб Коренного Киевлянина”, facebook.com
Королі портретів та пейзажів
У середині XІX століття народження фотокартки – процесс марудний і складний. Але вартий зусиль. Одна фотокарточка обходиться замовнику у 25 рублів. Це майже місячна зарплата двірника чи вчителя початкової школи. Підприємливі кияни швидко розуміють перспективність такого бізнесу.
Перше стаціонарне фотоательє у Києві відкрив Карл-Фрідріх Гербст. Його “Фотографічний музей мистецтва і натури” з’явився на Подолі у 1858 році, а згодом перебрався на Хрещатик.
Випускник Санкт-Петербурзької Академії мистецтв Іван Гудовський, друг Тараса Шевченка, також має власне фотоательє на Хрещатику.
Колеги по фотосправі називають Івана Васильовича “знаменитим київським фотографом”, а його майстерню – “найкращою”.
Шевченко буває в гостях у товариша. На згадку про це залишаються кілька фотографій Кобзаря.
Фото Тараса Шевченка, зроблені Іваном Гудовським.
У 1865 році на розі Хрещатика та Прорізної власну фотостудію відкриває Франц де Мезер. Невдовзі його називатимуть неперевершеним майстром фотопортрету.
Мезер народився на Волині, а живопису навчався в Академії мистецтв у Відні. Приїхавши до Києва, працював викладачем малювання в Інституті благородних дівчат, де завів багато корисних знайомств з забезпеченими батьками своїх вихованок.
Вже незабаром вони шикуватимуться біля ательє Мезера, щоб зробити популярний кабінетний портрет розміром 12Х8 см. Тут же можна замовити розкішний фотоальбом у шкіряній палітурці під родинні фотокартки чи купити вже готовий альбом з фотографіями київських краєвидів.
Портрет коштує всього 3 карбованці. Якщо фото робиться повторно з вже готового негативу, то ще дешевше.
Фото: Андріївський узвіз, фоторобота Франца Мезера
Мезер робить чудові фото з зображенням Києва. Заради вдалого кадру він подовгу блукає київськими вулицями, дереться на пагорби та спускається до самої дніпровської води. Він знімає місто у різні пори року в будь-яку погоду. Працює з асистентом, який тягає за собою важкелезну камеру та касети до неї.
Але така самовідданість справі приносять свої плоди. Його ательє вважається найкращим у місті. У Мезера обслуговується вся верхівка київського суспільства.
За перші 30 років роботи фотостудія Мезера надрукувала півтора мільйона фотокарток. Дивовижно, але кілька сотень його робіт збереглися до наших часів – такого щедрого спадку не.залишив жоден з тогочасних фотомайстрів.
Втім, більшовистська націоналізація “проковтнула” фотоательє Мезера. Все фотографічне приладдя та архів революціонери конфіскували як предмети розкоші.
Джерело фото: blog.inlight.com.ua
Учень Мезера Влодзімеж Висоцький – етнічний поляк, якого в Києві на наш манер частіше звуть Володимиром. У 1873 році він відкрив власну фотостудію на розі Хрещатика і Лютеранської й став головним конкурентом свого вчителя. Половина київського ринку фотографічних послуг належала їм двом, Мезеру та Висоцькому.
Фото: В. Висоцький. Акторка Т. Інсарова. 1903
Але Висоцький був ще й відомим поетом та підтримував тісні стосунки з українськими колегами по перу. Завдяки цьому ми маємо унікальні фотопортрети Лесі Українки, Івана Франка, Софії Старицької…
Фото: Іван Франко з дружиною Ольгою з Хоружинських у день шлюбу. Київ, 1886 р. Фотограф Влодзі́меж Висоцький. Джерело: uahistory.com
За адресою Прорізна, 23 працює фірма “Гудшон та Губчевський”. Вони випускають фотокартки з репродукціями картин київських художників, а також із видами Києва. Й звісно ж, роблять особисті фото.
Клієнтів ваблять тим, що мають два павільйони: один для денної зйомки, другий – “електричний” для фотографування ввечері.
Про якість роботи цієї фірми свідчить той факт, що саме Губчевський фотографував гостей під час бенкету з нагоди дня народження німецького імператора Вільгельма у “Гранд-готелі”.
Фото: робота ательє “Гудшон та Губчевський”.
Загалом же наприкінці століття у Києві налічувалося вже 14 фотоательє. У місті працювали щонайменше 70 приватних фотографів.
Джерело: blog.inlight.com.ua
Колишній фотошоп
Фотоательє зразка XIX століття – то цілий виробничий комплекс. Як описує обстановку фотостудії український розробник фотоапаратів, фотограф Олександр Трачун у книзі “Історія української фотографії ХІХ–ХХІ століття”, тут треба розмістити лабораторію для обробки й висушування знімків, склад хімічних реактивів та виділити приміщення для зберігання паспарту й архіву. А ще облаштувати робочі місця для художників-ретушерів – так, жінкам ще тоді на знімках “прибирали” зморшки, а чоловікам – залисини. У власника фотосалону чи найманого адміністратора – окремий кабінет зі столом, на якому повинен бути чорнильний прибор і телефон. А ще треба місце під сейф з грошима та документацією. І звісно ж, у салоні є павільйон для фотографування.
У Києві відкриваються мало не десяток магазинів, що торгують фотоприладдям та аксесуарами. Тут продають меблі для фотосалону: вишукані стільці, крісла та столики, ширми, колони та різноманітні фонові малюнки.
Клієнтам на вибір пропонують сфотографуватися на тлі гірського пейзажу, густого лісу чи старовинного замку. Деякі фотографи самі виготовляють антураж. Пейзаж малюють на стіні, декорації ліплять із пап’є-маше й розфарбовують.
Широкий асортимент декорацій – це престиж фотоательє. Хороше пропонує не менше десяти варіантів фонових малюнків.
Готове фото можна отримати за тиждень. Хто бідніший – приходить сам, багатші відправляють кур’єра. Найзаможніші викликають фотографа до себе.
Фото: Звіт Товариства фотографів-любителів “Дагер”. 1902
Фотомистецтво – у маси
Київські фотографи прагнуть пропагувати мистецтво фотографії.
У листопаді 1901 року в Києві реєструють об’єднання фотолюбителів – товариство “Дагер”, назване на честь одного з винахідників фотографії Луї Дагера.
Його засновники – метри фотографії, вчені, мистецтвознавці: видавець Василь Кульженко, етнограф і мистецтвознавець Микола Біляшівський, художник Володимир Менк, фотограф Володимир Гудшон.
Членський внесок становить 5 крб. на рік. Сплативши одразу сотню, отримуєш пожиттєве членство. Увійти до “Дагера” може будь-хто бажаючий. Вік, стать чи майновий стан не мають значення. Головне мати бажання й здібності фотографувати та не мати проблем із законом.
Членство в “Дагері” дає певні переваги. Для проведення фотозйомок у місті тепер не потрібно щоразу брати дозвіл в Міністерстві внутрішніх справ. Фотографувати можна скрізь, оминаючи хіба що імператорські палаци та стратегічні об’єкти.
Товариство прагне розвитку всіх жанрів фотомистецтва. Його члени знімають пам’ятки архітектури, мальовничі пейзажі, побутові сцени. Для них влаштовують фотографічні експедиції. Завдяки цьому Київ і його околиці все частіше потрапляють в кадр.
При Товаристві діє бібліотека, яка виписує мало не два десятки найменувань вітчизняних та зарубіжних фотожурналів. Є й власна фотолабораторія. А отже, є всі умови для самовдосконалення і творчого розвитку.
Під егідою Товариства “Дагер” за адресою Хрещатик, 22 відкривається перша майстерня друкарської справи. Тут вивчають фотографію, фотолітографію, фотоцинкографію, фотогравюрю та фотохімію. Учні вчаться робити портрет, пейзаж та міський краєвид. Планується відкриття фотографічного інституту.
Автор фото: Йосип Кордиш, 1886 рік
У грудні 1902 року товариство проводить першу фотографічну виставку. В актовій залі Першої київської гімназії виставлені 134 фотографії місцевих фотохудожників. Через 6 років захід виходить на міжнародний рівень. У залі Київської Біржі, на розі Хрещатика та вулиці Інститутської, представлені роботи фотографів з Польщі, Великобританії, Німеччини, Франції, Італії.
В 1911 році в приміщенні Міської публічної бібліотеки (нині Національна парламентська бібліотека України) по вул. М. Грушевського, 1 відбувається ще одна грандіозна виставка – на огляд виставлено більше 400 фотографій, майже сотню з яких надали фотографи з товариства “Дагер”. Багато робіт Олександра Губчевського та Володимира Гудшона – здебільшого це київські краєвиди у всій їхній красі.
Ця виставка стала останньою, яку “Дагер” встиг провести до більшовицького перевороту та початку Громадянської війни.
Наступні події знищили не лише фотографічний рух у Києві, а й чимало безцінних фотографій та негативів.