Як працює Перша приватна їжарня – єдиний в Україні притулок для їжаків

Автор: Леся Москаленко
19:44 26.09

«Я знайшов їжака, у нього проблеми», – коли допис у соцмережах починається так, то під ним хтось неодмінно покличе киянина Кирила Талера – блогера, письменника і засновника першого і поки що єдиного в Україні притулку для їжаків.

Як працює Перша приватна їжарня – єдиний в Україні притулок для їжаків

Кирило разом із колегою Соломією у своїй Першій приватній їжарні виходжують тваринок, які потрапили в халепу. Він розповів Великому Києву, як живеться з їжаками.

Їжак Глюча, який не любив людей

Їжаками Кирило Талер зацікавився ще у 2015-2016 роках. Тоді, розповідає Кирило, він абсолютно нічого про них не знав.

«Моя дівчина тоді хотіла потрапити до якогось білоруського чату, а для цього потрібно було сказати щось білоруською мовою, – згадує Кирило, – і я порадив їй сказати «Вожик ворушить носом». До чату її прийняли, а я навіщось поліз на ютуб, подивитися, як живуть їжаки. Досліджуючи тему їжаків, натрапив на польський притулок, який займається їх реабілітацією. Потім ми на літо із Києва перебралися до Глевахи. Там була ціла армія їжаків. Ми вирішили спостерігати за тими, що живуть на нашому подвір’ї. Зважували їх, давали імена. Але на 25 їжаку ми зрозуміли, що це щоразу нові тварини. Вже знайомі нам їжаки кудись ішли собі, натомість приходили нові і нові. Це були перші кроки у вивченні їжаків. А Перша приватна їжарня почалася у 2017 році із зовсім крихітного їжачка, якого ми підібрали і доглядали. Звали його Глюча. Це була на диво злобна тварюка, яка ненавиділа людей і все живе. Він відточував різні техніки нападу – раптово вилітав із кухні і кидався на нас, або тихо, як змія, скрадався позаду, аби цапнути за ногу.  Узагалі за роки роботи з їжаками я зрозумів, що більшість із них мають кепський характер. Їжак по своїй природі – одинак, йому ніхто не потрібен. Але бувають винятки – дуже лагідні і добрі їжаки. Такі легко приручаються, ходять за господарем, як собаки».

Їжачиха Брова, яку замурували у підвалі

Перша приватна їжарня, це притулок  не для розведення, а для порятунку і реабілітації. Тому усіх їжаків, які можуть жити у природі, тут випускають. В ідеалі –  на приватній ділянці, у садку, а якщо такого місця не знайшлося, згодиться міський парк подалі від дороги. У якості домашнього улюбленця в домівки людям прилаштовуються лише ті випускники їжарні, які не зможуть жити на волі. Наприклад, їжачок без лапки, ябо їжачки із іншими травмами, які у природі не виживуть. 

«У мене живе їжачиха Брова, вона цілком здорова, але я зробив виняток і випускати її не буду, – каже Кирило. Це унікальний їжак, поводиться, як собака. Брова завжди мене чекає, біжить назустріч, вилазить на руки, знає, де її туалет. Я також до неї звик і боюся випускати її. А ось її сестричка була повною протилежністю і вона уже на волі».

Історія сестричок-їжачих могла б закінчитися значно гірше, аби люди не помітили, що із тріщини в бетонній конструкції визирають два маленьких носики. Їжачих, які мирно спали під порогом будівлі, замурували. Вони сиділи там тривалий час без їжі, води і доступу свіжого повітря. Тваринок звільнили і передали до притулку. Там їх підлікували і підгодували. Врятовані їжачихи – із Броварів, тому вони Брови. У притулку така традиція – називати їжаків за місцем, де їх знайшли. Були цілі виводки маленьких Старчиків (із вулиці Старонаводницької), були  Борщата із Борщагівки. Цього літа узагалі стався «їжакопад», їжачиних дитинчат було стільки, що притулок працював у посиленому режимі. Були і зовсім крихітні тваринки, які ще навіть очі не відкрили в не мали зубів. Шансів на виживання у таких крихіток небагато.  

«Ми стали відомими, – розповідає Кирило, – і нам везуть їжаків вже не лише із Києва, а і з інших областей. Тож кількість їх зростає. Наші можливості не безмежні, нас всього двоє і ми утримуємо притулок власним коштом та на кошти, які збираємо раз на місяць через соцмережі на ліки та їжу для їжаків. Тож останнім часом, якщо їжак маленький, але без ускладнень і травм, ми переконуємо людей лишати його у себе на виходжування. А ми консультуватимемо і будемо увесь час на зв’язку. Так ми консультуємо рятувальників їжаків з усієї України, є у нас підопічні навіть у Ізраїлі та Киргизстані.

На запитання, чи думає він про розширення притулку, Кирило каже, що такі плани є, були і пропозиції від благодійників, допомогти притулку із приміщенням. Ідеально, щоб це був будинок у сільській місцевості. Але це буде не раніше, аніж наступного літа.

Дощ, що важить 150 грамів

Вчора до притулку зателефонувала жінка.  Все, як завжди – знайшла маленьке їжаченя, у себе лишити не може. Так групу маленьких їжаків, які зимуватимуть у притулку, поповнив їжачок, що важить 150 грамів. Їжака назвали Дощем, бо знайдений він був під час дощу. Дощ, хоч і маленький, але їсть самостійно і поводиться, як і годиться здоровому їжакові – підскакує, чмихає, наставляє голки.

Восени ми часто зустрічаємо маленьких їжачків, дивуємося, які вони «мімішні» та ідемо далі, не знаючи, що зиму ці їжачки не переживуть. Їм не вистачить ваги і запасів жиру, аби дочекатися весни. Навіть, якщо вони ходять разом із мамою. Тому Перша приватна їжарня усіма можливими способами намагається інформувати про алгоритм поведінки при зустрічі з осіннім їжаком. Якщо їжак великий і це видно неозброєним оком, хай собі біжить далі їсти слимаків. Якщо їжак малий, його краще забрати додому і зважити. Щоб перезимувати, їжак має важити від 600-700 грамів. Меншого їжака слід підгодувати і якщо він набере необхідну вагу до настання холодів, його можна відпустити, тоді він встигне знайти затишне місце для зимівлі. Якщо ж ні, то їжака варто лишити до весни. Догляд за здоровими їжаками не такий вже і складний: годувати м’ясом або спеціальним паштетом, прибирати. І ніякого молока! Коров’яче молоко шкідливе для їжаків.

На тусівку – з їжаками

На нещодавньому книжковому форумі у Львові Кирило Талер презентував свою першу книгу у жанрі міського фентезі -«Киянин». У жовтні відбудеться презентація книги у Києві.

Планується, що разом з Кирилом та Соломією на презентацію поїде маленька їжачиха Арья. Це буде ефектно, адже не так часто письменники проводять презентації своїх книг із їжаками. Арья потрапила до притулку крихітним сліпим їжаченям, вагою 80 грамів. Шансів у малюка було мало, але воно вижило.

Щодо книги, то Кирило каже, що найважливіше в ній – це Київ. На запитання, чи є у романі їжаки, він відповів, що небагато, але є.

 

Великий Київ у Google News

підписатися