Джерело: radiosvoboda.org
Хрещення вогнем
Восени 1941 році свої, відступаючи, знищували все, що могло стати у нагоді ворогам. (За радянських часів стверджувалося, що Київ спалили війська Вермахту, але архівні документи спростовують цю версію).
Чимало будівель у центральній частині міста радянські війська замінували радіокерованими фугасами, щоб потім дистанційно підірвати їх разом з окупантами.
Такі пастки закладали переважно у розташованих в центральній частині міста будівлях. На Хрещатику замінували не лише адміністративні приміщення, а й кінотеатри та готелі.
Спрацювання вибухівки ставало причиною не лише руйнувань, а й масштабних пожеж. Щільна забудова тому лише сприяла. В результаті Хрещатик у роки Другої світової майже вигорів. В руїни і згарища перетворилися будинки у районі Прорізної, Лютеранської, Інститутської, Городецького…
Німецьке командування знало про заміновані будинки – вибухівку знаходили та знешкоджували. Втім, не всю й не скрізь.
Вулиця Городецького, 1941 рік. Джерело: starkiev.com
24 вересня на Хрещатику вибухнули магазин “Дитячий світ” та приміщення кондитерської. Від потужної вибухової хвилі здетонувала вибухівка ще й у домі № 30/1 на Хрещатику, де у приміщенні готеля “Спартак” тимчасово розмістилася військова комендатура.
Вогонь не могли загасити кілька днів. Щоб завадити його поширенню, довелося підірвати ще кілька будинків.
Хрещатик після вересневої пожежі. Джерело: prosvit.in.ua
Цю масштабну пожежу описала українська письменниця Докія Гуменна у романі “Хрещатий Яр”.
“Над купою руїн — височенний стовп диму й пилу. По другім боці Прорізної… — дитячий магазин… горить, як іграшкова різдвяна ялинка. Напроти магазин спортивного приладдя — палахкотить. Посеред порожнечі вулиці ноші, купка військових…
Цього Хрещатика більш вона вже не побачить, та й ніхто. Відійшов він у країну спогадів, як і той давній Хрещатий Яр, що дав назву цій центральній київській вулиці. На цьому Хрещатику так тепер тихо, як і тоді, коли він ще був Хрещатим Яром. Тільки тоді на лузі корови паслися, річечка жебоніла під вербами, а тепер — вогонь, порожнеча, мертва завороженість, моторошна пауза перед чимось страшним…
Цілий день горить універмаг, а над вечір вогні обох боків Лютеранської злилися докупи й утворили грандіозну вогневу завісу над просвітом Хрещатика.
Возять уже воду цистернами з ярів, з підземних резервуарів, що знайшли біля опери та пожежної команди. Ну, що ж, одне згасять, а друге займається…
День безрадности. Не згасає, а йде далі. Літаки кружляють над пожежею, прибула чужоземна, нібито з Варшави, пожежна команда, — а місто горить. Вже всі вулиці по обидва боки Хрещатицької долини у вогні, вогонь повзе вгору, займаються нові будинки…”
Вулиця Лютеранська після вересневої пожежі 1941 року. Джерело: starkiev.com
У жовтні 1941 року київська преса напише, що в результаті вересневої пожежі у місті
згоріли п’ять найкращих кінотеатрів, театр юного глядача і радіотеатр, консерваторія та музична школа, центральний поштамт, будинок міськради, два найбільші універмаги, п’ять найкращих ресторанів та кафе, цирк, п’ять найбільших готелів, будинок архітектора, два пасажі, друкарня, 8-та взуттєва фабрика, середня школа, бібліотеки та понад 100 найкращих магазинів.
Через два роки, відступаючи у 1943 році, фашистські окупанти теж нищитимуть місто, щоб спалити шляхи за собою. Київ палав вдруге. В результаті боїв постраждали майже всі райони міста.
Втім, відродження міста почалося ще навіть до остаточної перемоги над фашистским військом. У березні 1944 року в Києві створили Управління з реконструкції та відновлення Хрещатика та виділили кошти, необхідні для відбудови центру міста.
З більше ніж 300 повністю зруйнованих будівель більше 200 були відбудовані.
“Ми відродимо тебе, наш дорогий Київе!”
Під таким гаслом у 1944 році щоденно на вулиці виходили тисячі киян, які розбирали завали, виносили брухт та будівельне сміття.
На громадських роботах працювали пліч-о-пліч службовці, працівники місцевих підприємств, студенти й учні шкіл. Влітку 1944 року на відновлювальні роботи виходили до 15 тисяч чоловік. Чимало киян приходили на розчищення Хрещатика після зміни на основній роботі.
Паралельно з тим у Києві почалося масове навчання молоді будівельним професіям. Лише у 1944 році у місті підготували більше двох сотень будівельників.
Понівечені будівлі намагалися максимально зберегти й відновити. Визнані аварійними зносили.
Та саме в ході цих відновлювальних робіт Хрещатик набув свого величного вигляду, який і донині яскраво вирізняє його з-поміж інших вулиць не лише Києва, а й всієї України. Головну вулицю міста розширили з 34 до 52 метрів за рахунок непарної сторони, будівлі на якій зазнали порівняно більших руйнувань. Заради розширення Майдану Незалежності (тоді – площа Калініна) знесли ще й кілька споруд на парній стороні вулиці. Зокрема, розібрали будинок Міської Думи – підпалена у листопаді 1941 року радянськими підпільниками будівля майже вщент вигоріла й відновленню не підлягала.
Джерело: vechirniy.kyiv.ua
Будівлю ЦУМу, що теж суттєво постраждала під час вересневої пожежі 1941 року, не лише відновили, а й під час реконструкції добудували до неї нове крило з боку Хрещатику. Відновили й зруйнований вибухівкою та вогнем Великий Пасаж. А от на місці Малого пасажу збудували адміністративну будівлю. З довоєнних часів будівля зберегла лише адресу – Хрещатик, 34.
У ході відновлювальних робіт забудували й Прорізну, яка на відрізку до Пушкінської була знищена вщент.
В цілому Хрещатик повністю розчистили від завалів ще до кінця 1944 року. А восени 1945 року на головній вулиці столиці вже поклали асфальт і висадили дерева. Забудова завершилася до 1956 року.