Як розповіли у Першому добровольчому мобільному шпиталі ім. Миколи Пирогова, наразі чоловік – ІТ директор ПДМШ.
Спочатку Ігор збирав волонтерку, допомагав військовим, цивільним, тим, хто вийшов з оточення, з-під окупації з північних кордонів разом з товаришами. Розуміючи, що хоче чогось більш дієвого, киянин зв’язався з ветераном ПДМШ.
З кінця лютого для Ігоря розпочалася безперервна ротація в ПДМШ. “Банзай” вільно володіє англійською через специфіку роботи, колись володів турецькою. У Білу Церкву якраз приїхали англомовна лікарка Канада (Олена, росянка, давно живе в Канаді), пізніше доєдналася теж англомовна медикиня Енн з Канади. Ігор почав з ними працювати на швидкій в перебігу Київської кампанії: Ірпінь, Буча, Гостомель, Мощун. В якості водія-перекладача. Було досить багато роботи: вивозили цивільних, поранених, розвозили по київських лікарнях. Евакуювали і тих, кому треба було виїхати.
“Коли фронт зовсім відійшов від Києва, роботи стало менше. Наприкінці квітня, саме на Пасху, я з ПДМШ вирушив на Схід. Спочатку пироговців спрямували у Мирноград Донецької області. Це таке зовсім депресивне містечко. Потім ПДМШ переїхав до Бахмута, я працював на “довгому плечі евакуації”. Ми вивозили дуже тяжких поранених з Бахмута до Дніпра, в лікарню Мечникова. Якщо це були діти – то до Центральної дитячої клінічної лікарні. Потім пункт евакуації з’явився ближче. Возили також до Києва, вивозив цивільних у Кривий Ріг”, – каже Ігор.
Один раз у травні під час евакуації пораненої дівчинки екіпаж потрапив під гради. Трапилося це вночі, виглядало наче гігантська зварка біля авто. Перший пакет прийшов метрів 300 від машини. Рятувалися від обстрілу не основними дорогами, які обстрілювалися, а через села, через незрозумілі блокпости та людей зі зброєю. Поруч сиділа бабуся пораненої дівчинки, якій вісім років. Літня жінка лякалася і сповзала під бардачок в автівці.
“На одному з блокпостів мені наказали вийти зі швидкої. Я вийшов, мене сліплять прожектором, бачу, що один зі зброєю, інший теж. Скільки їх там далі в темряві – невідомо. Питають: “Шо везеш?!”, кажу: “Поранену дівчинку, давай поговоримо ще хвилин п’ять, і ти візьмеш на себе її смерть”. Каже: “Ну ладно, проїжджай,” – розповів “Банзай”.
Ігор розповідає, як колись вивозив цивільних. Каже, що телефонувала жінка, що в неї батько лежачий і мати лише сидіти може, в Бахмуті. Треба вивезти, а ніхто не хоче. На той час добровольці ПДМШ вийшли з Бахмуту, то він з Добропілля 80 км їхав до стареньких. Піднявся, виніс діда, бабусю, там четвертий поверх без ліфту; їхні речі, речі тої жінки в тому ж будинку, з іншої квартири. Тоді поїхали на Кривий Ріг. Віддав їх родичам. За день намотав понад 980 км.
Наразі чоловік працює з усім, що в шпиталі пов’язано з ІТ, в тому числі обліком палива, хоче ще запустити інтерфейс лікаря для ведення статистики пацієнтів. Це полегшить роботу медикам, можна якісніше аналізувати отримані дані. Встановлював старлінки, щоб зв’язок був постійний для пироговців.
В серпні-вересні медики-добровольці почали працювати із батальйоном спецпризначення “Дике поле”, що готувався звільняти Харківщину. Аби організувати нову локацію, “Банзай” поїхав туди вже як її очільник.
“Взагалі то, я такий собі “айтішнік”, я коли стріляю – то не промахуюся (сміється). Ще у радянській армії служив у ракетних військах стратегічного призначення, охороняли ракетні комплекси у Білорусі. Маю досвід зачистки лісу, обладнання захисних інженерних споруд, окопів, багато стріляли”, – сміється доброволець.
До слова, Київщина отримала майже 200 генераторів від ОАЕ.