Про захисника розповіли у 112 окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ.
Його сім’я наполовину складається з військових. Батько був офіцером у резерві, він у перший день широкомасштабного вторгнення 24 лютого пішов. Брат уже четвертий рік в армії. За словами Назарія, батько зараз списався через те, що йому виповнилося 60 років.
Назарій встиг попрацювати в кількох міністерствах, зустрів війну в одному, потім півроку була пауза, і мене запросили в інше. Була можливість бронювання, це така трохи довга бюрократична процедура, але можна було себе підстрахувати. Крім того він міг піти вчитись на магістра, але вирішив піти у школу операторів БПЛА.
“До мобілізації це було постійне волонтерство, постійні збори, постійні донати. Але в якийсь момент ти розумієш, що самих зборів і донатів стає вже недостатньо. Треба впливати на ситуацію шляхом прямої дії. Фактично, я йду на заміну людям, які втомилися за два з половиною роки воювати: і фізично, і психологічно”, – говорить киянин.
Він переконаний, що те, що летить зараз на 10 кілометрів, завтра буде летіти на 30. Тобто, треба вміти швидко підлаштовуватися до вимог часу і щоб мозок був до цього дуже сильно адаптований.
“У моєму підрозділі тільки добровольці. Для мене було важливо розуміти, з ким я йду воювати, кому я довірю своє життя, на кого зможу розраховувати в складній ситуації, – зауважує захисник. – Я маю бажання працювати в бойових умовах, але після закінчення війни, думаю, точно не буду йти шляхом кар’єри військового”.
Він обрав собі позивний “Кшатрій”. Це каста воїнів стародавньої Індії, описується в Бгаґавад-Ґіті. Ця книга, як каже Назарій, час від часу його підтримує.