З 24 лютого до 6 березня Людмила Куницька з своєю родиною перебувала в Ірпені. Від обстрілів вони ховалися у підземному паркінгу одного з ЖК.
“Ми не змогли виїхати, бо нас було вісім чоловік – наша родина. І одна тільки маленька машина. Ми всі не могли в неї поміститися. А потім уже, 6-го березня, коли вже обстріляли повністю наш ЖК, коли вже відключили світло, газ та воду, ми домовилися із сусідами. Нас зібралося 12 машин. Родичі наші сиділи по різних машинах. Ми виїжджали через Стоянку. Там нас розстріляли російські окупанти на блокпосту. Ми не знали, що вони там. Вони почали в нас стріляти“, – розповіла жінка журналісту Сергію Лойку.
В першу машину колони окупанти кинули гранату, внаслідок чого загинули дві людини. Потім вони почали стріляти з РПГ.
“Я сиділа на пасажирському сидінні, ззаду мене сиділа моя мама. Коли я повернулася, то побачила, що в моєї мами з шиї б’є фонтаном кров. Вона вже стікала кров’ю. Я їй ще пробувала давати шарф, щоб якось їй допомогти, затулити рану, але вже нічого не допомогло. Вона буквально за декілька секунд померла. Моя мама в мене на очах. Російські окупанти не дали мені до неї підійти, якось допомогти. Вони не дали нам забрати тіла. В машині, яка була перед нами, загинула мама мого чоловіка. Вона сиділа на пасажирському сидінні. Їй куля потрапила прямо в серце“, – згадує Людмила Куницька.
Внаслідок обстрілу не менше шести осіб були тяжко поранені, зокрема брат її чоловіка дістав поранення руки та голови. Він розповів, що російські солдати весь час погрожували йому вбивством.
Понад місяць люди не могли забрати тіла своїх рідних.
Читайте також: В Ірпені через три тижні після звільнення – сотні свіжих могил та цвинтар автівок