Олександр 5 років служив добровольцем, у складі “Азову” виконував бойові завдання неподалік Маріуполя. А в січні 2022 року звільнився, поїхав в гори відновитися, в Карпатах відзначив 28-ліття. Менше як через 2 місяці був знову на фронті – після початку повномасштабного вторгнення пішов воювати, обороняючи Київщину.
27 березня Олександр Гряник вилетів у Маріуполь. Головне управління розвідки Міноборони проводило операцію – у заблоковане місто вертольотами доставляли боєприпаси, “старлінки”, ліки, провізію. Потрапити в Маріуполь вдалося й кільком військовим на підкріплення. Коли дістався заблокованого міста, побратими йому казали:
“Гряне, куди ти приїхав? Ти звідси не вернешся”. Олександр відповів: “Братики, як же я вас покину?”
8 травня 2022 року Олександр загинув від вибуху авіабомби, яку росіяни кинули на “Азовсталь”. Як розповіла сестра добровольця, того дня від атаки загинуло за різними даними від 60 до 80 військових.
“За день до цього він подзвонив, зі мною були мама і тато; він сказав, що дуже нас любить. Мені він часто таке говорив, а батькам – ні. Може, щось відчував. А ще за пару днів до того надіслав номер, куди варто дзвонити в разі чого”, – розповіла сестра Анастасія Гряник.
До війни Гряник жив на Оболоні. Друзі створили петицію, аби переназвати на честь Олександра Проспект Героїв Сталінграду. Було зібрано необхідну кількість підписів. Але Київрада приурочила проспект українському композитору Володимиру Івасюку.
У створенні малюнку на честь представника руху WBC (“Динамо”) Олександра «Гряна» Гряника взяли участь батько Олександра, а також капітан “Динамо” Сергій Сидорчук.
Нагадаємо, “ВК” розповідав, що Олександр Гряник був в останньому гвинтокрилі, який дістався Маріуполя та привіз допомогу військових, які перебували на “Азовсталі”.