Проєкт Марини Скугарєвої та Анастасії Подерв’янської “Домашні роботи”
Обидві художниці поєднують у своїй практиці різні техніки. Поряд із живописом, об’єктами та графікою в обох присутня вишивка, тож деякі мотиви пронизують виставку червоною ниткою у буквальному сенсі. Твори, де переплітаються текст, монохромна лінія і кольорові плями, різні матеріали та фактури, дуже тактильні. В них “ручна праця” відчутна майже на дотик, як і у тих мотивах, котрі вони зображують.
Виставка відбувається невдовзі після персональних “Дозвілля” Скугарєвої та “Life is Wonderful” Подерв’янської і в певному сенсі є продовженням цих проєктів, що сходяться на спільній території.
“Домашні роботи” – це потік життя і мистецтва, “яким воно є”, без ієрархічного поділу на “високе” та “низьке”, важливе і неважливе, масштабне та камерне. У цій персональній об’єктно-орієнтованій онтології все відіграє роль: дитячі шкільні щоденники з зауваженнями вчительки, прибирання, портрети близьких, соцмережі, сукні і недопалки, сади, кухні й робочі столи. Кожен запис, квітка, стіжок чи філіжанка – важливі і значущі. Вони снуються і наповнюють дні в чередуванні побутових турбот, тривог, скороминущої і вічної краси. Вітальність підкреслюється красномовними відсилками до тлінності – голландських натюрмортів “ванітас”.
Тут мотив “суєти суєт” постає і в метафоричному сенсі, як міркування про марноту буття, і в щоденному повсякденному – як та матерія, що формує строкату фактуру життя. Ці щоденні турботи стають водночас і перешкодами, обмеженнями, які відбирають час та сили, і натхненням, що провокує на створення художнього висловлювання та розсування фіксованих меж.
Ця виставка – міркування про ліміти і свободи, місце жінки, художниці, матері і людини в житті та мистецтві. Міркування ненав’язливе, без напруги та ідеологічного навантаження, таке, що виходить із самого процесу життя. Художниці не теоретизують, вони виконують свої практичні домашні роботи – як вияв обов’язку, як вияв волі.
Наталія Маценко, мистецтвознавиця
Проєкт “Форма. Символ. Час” художника та скульптора Astian Rey
Чи можна висунути припущення, що символи, відомі людству з давніх-давен існують поза часом? Дослідження взаємозв’язків між культурним кодом давніх цивілізацій та сучасним світом дає змогу зробити висновки, що архаїчні символи ніколи не втрачали своєї актуальності та набувають нових сенсів у світосприйнятті сучасної людини.
Протягом усієї історії людства одні й ті ж самі “знамена” могли спонукати суспільство як до добрих вчинків, так і до насильства та нетерпимості щодо етнічних груп, що сповідують інші погляди. В такому контексті символ зазнає смислової трансформації та стає багатогранним, що, своєю чергою, не дає можливості його ідентифікації в позитивному чи негативному значенні.
“Сакральний мінімалізм” – саме таким терміном Астіан Рей характеризує власний художній стиль, а сюжетна складова більшості творів формується завдяки ґрунтовним дослідженням у сфері містики, філософії та алхімії. Роботи, на яких зображені різні символи, інколи досить завуальовані та неоднозначні, покликані створити конфлікт у розумовому потоці сучасної людини, пробуджуючи інтерес до сакрального, метафізичного та того, що лежить за межами ірраціонального сприйняття.
Астіан вважає, що глядач перш за все мусить сам наділити той чи інший твір божественним або ж демонічним сенсом, адже, лише пізнаючи дуальність навколишнього світу, можна осягнути істину, що криється на межі цих двох понять.
