Вишивка українок в радянських таборах – вишити значить перемогти

Автор: Марта Грабовська
15:21 21.05

До Дня Вишиванки згадуємо, що українки вишивали навіть в найстрашніших умовах – в радянських таборах.

Вишивка українок в радянських таборах – вишити значить перемогти

Оксана Кісь, докторка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України, дослідила досвід українок-політв’язнів у сталінських таборах і у своїй книзі розповідає про те, як у нелюдських умовах невільниці вишивали. Друге перероблене і доповнене видання книги “Українки в ГУЛАГу: вижити значить перемогти” виходить друком наприкінці травня 2020 р.

Про те, як українки вишивали в ГУТАБі розповідає дослідниця Оксана Кісь у своїй книзі “Українки в ГУЛАГу: вижити значить перемогти”. 

Звісно, вишивка в місцях, де не можна було мати зовсім нічого, вимагала неабиякої винахідливості. 

Німкеня Валлі Шліс, яка перебувала в одному з таборів ГУТАБу разом з українками, пригадувала: 

загрузка...

Українки дуже любили вишивати. Я подивляла все їхню запопадливість. Коли бракувало ниток, тоді розпорювали якусь стару шматку, нитки навивали на клубок і тим вишивали. З нічого нераз виходив мистецький твір! Кожна з них це вміла”.

Деінде джерелом ниток ставала обмотка електрокабелів: “…нитки діставали на шахті з кусків кабеля. Здирали гуму і розмотували кольорові жили, ними і вишивали”. 

Стефанія Квас описує у своїх спогадах, як “від чобота відрізала кусочок гуми, хтось там віддер від себе кусочок полотна, і тою гумою нарисувала Матір Божу. А потім дівчата пороли на собі, які мали нитки, і ту Матір Божу вишивали”. 

Голки робили переважно з рибних кісток. Одна ув’язнена навіть придумала, як зробити голку з сірника. 

Одного разу, ідучи на допит, я побачила на хіднику шпильку. Це прямо щастя знайти шпильку тоді, коли ми нічого подібного не могли мати в камері (…) От мені і прийшло на думку, щоб робити голки з сірників. Кінець голки я розпалювала до червоного і робила в сірнику дірку. Другий кінець сірника я терла до вовняної ковдри так довго, аж був гострий. Таких голок я наробила для всіх. Було в нас простирадло, яке я подерла на куски. З одних кусків ми витягали нитки, а на других кусках вишивали то троянди, то виноград. Я кожній показувала, як і що робити, вирисовуючи гострим сірником взори. Всі були захоплені. Праця йшла завзято, але ми мусили ховатися перед дижурним, адже голок нам не можна було мати”. 

У вишиванках знаходили своє втілення думки та мрії невільниць. Такі є серед вишиванок, які зберігаються в колекції Львівського історичного музею – наприклад, зображення невільниці на фоні тюремних стін та сільський пейзаж поряд: рідна домівка, сад, сонце. 

Окрему групу вишивок становлять ті, які невільниці створили для своїх дітей: зазвичай, дітям адресовані або сюжетні зображення дітей, яких оберігає ангел-охоронець, або ж вишивані ікони Богородиці з немовлям та молитвою-проханням про опіку Матері Божої над невільницькими дітьми. 

Вишиті у неволі речі (найчастіше – невеликі за розміром серветки-хусточки) не мали жодної ужиткової цінності, їх естетичні характеристики також невисокі, однак їх символічне значення у контексті соціального життя невільників – величезне. 

Подарована посестрі чи побратимові по нещастю, ця річ ставала знаком особливої довіри і щирої дружби, символом довічного зв’язку поміж в’язнями, їхньої спільної долі. Доказом цього є факт, що чи не кожна вишита серветка містила імена авторки і адресатки та слова “на добру пам’ять”, “на згадку”, тощо, а чимало невільниць зберегли такі пам’ятки до кінця свого життя. 

Історія Ганни Кислиці-Скавінської дає змогу зрозуміти те особливе значення, якого набували такі дрібні вишивані речі у неволі: 

Ми, дівчата-каторжанки (…) вирішили подарувати своїм друзям по ідеї та боротьбі з чоловічого табору хоча б маленьку радість, щоб вони бодай на мить відірвалися від жахливої дійсності і полинули думками у рідний край, на Україну. Кожна з нас знайшла якийсь клаптик полотна і  хустинку, а в кутку – свої ініціали. Помолившись, ми відправили подарунки (…) через одного з конвоїрів (між ними теж були добрі люди)”.

Крім того, вправні вишивальниці могли використати свої навики та здібності як додатковий ресурс виживання – для певного покращення свого становища. 

Я там трималась, що вишивала: я колись добре вишивала (…) Мені дружини офіцерів тихцем приносили і матеріал, і нитки, і я для них вишивала; а за це вони часом крупи трохи дадуть чи ще щось (звичайно, також потайки). Я їм робила і гардини, і скатертини, і накидки. Може в когось і зараз мої роботи вціліли, подаровані донькам у посаг. Лише звичайно забуто, що вишивала їх з/к Д-832″. 

Інша невільниця згадувала, що в обмін на вишивки наглядачка у в’язниці продовжувала жінкам час прогулянці, що в тих умовах було життєво важливо. 

Читайте також:

Фото дня. Медики Олександрівської лікарні одягнули вишиванки замість халатів

День вишиванки – долучайтеся до онлайн-флешмобу

 

Великий Київ у Google News

підписатися
загрузка...