У творчому доробку Наталі Ужвій – понад 200 ролей у театрі і 20 в кіно. Саме вона – перша українська акторка, фільм за участі якої («Райдуга» або «Веселка») отримав “Оскара”.
Фото: Наталія Ужвій у фільмі “Райдуга”
Життя Наталії Ужвій (1898-1986) було складним і тернистим, сповненим успіхів та особистих трагедій. Лауреатка трьох Сталінських премій, вона була начебто обласкана офіційною владою, але життя її не можна назвати легким. Вона була королевою драми. Якою й має бути велика актриса.
Народилася вона в Любомлі на Волині. Була найстаршою в багатодітній родині. Пізніше її брати Євген, Назар і Михайло загинули під час сталінського терору, а от сестра Ксеня стала матір’ю Ростислава Братуня, відомого українського поета й громадського діяча, знакової постаті української культури.
У 1916 р. родина, тікаючи від страхіть Першої світової війни, переїхала до Золотоноші. Закінчила училище залізничників і курси кравчинь. Водночас займалася самоосвітою і у 16 років блискуче склала іспит на звання сільської вчительки. Вчителюючи, Наталія стала грати і в аматорському театрі.
У 1926 р. в Харкові Наталія вийшла заміж за поета, лідера українських футуристів Михайля Семенка. В 1927 р. у них народився син Михайло. Але шлюб актриси не склався.
Наталія Ужвій та Михайло Семенко
Десять років Наталія Ужвій була примадонною в легендарному театрі “Березіль” під керівництвом видатного українського режисера Леся Курбаса.
В 1936 р. Наталя Ужвій переїхала до Києва і стала актрисою Київського державного академічного українського драматичного театру імені івана Франка, якому віддала 50 років життя. Стільки ж років вона прожила в шлюбі з актором Євгеном Пономаренком. Євген усиновив сина Наталії Михася й був з актрисою до останніх днів її життя.
На фото крайній зліва Євген Пономаренко і крайня справа Наталія Ужвій у родинному колі
Євген Пономаренко та Наталія Ужвій у головних ролях вистави “Поступитися місцем”, театр ім. Івана Франка
Чоловік називав її своєю “ракушкою” й завжди був ніжним і турботливим. Здається, його не бентежила роль “другого” – після неї, “першої”. Хоча навіть у довідниках про нього пишуть: “Чоловік Н.Ужвій”, а вже потім усі інші регалії.
Євген Пономаренко
Влітку 1943 року Наталія знялась у кінофільмі «Райдуга» за однойменною повістю Ванди Василевської, який приніс їй почесті й світову славу. Щоправда, вона про це спершу й не здогадувалася й відмовлялася від зйомок, але режисер Марк Донськой наполягав, бо бачив у ролі героїчно-драматичної партизанки Олени тільки її. Після цієї ролі Ужвій стали мішками приходити листи від бійців із фронту, адже вона втілила на екрані образ жінки, за яку варто воювати. Стрічка стала першим радянським фільмом, удостоєним “Оскара”, а Ужвій нагородили званням народної артистки.
Однак кінострічка була успішною не лише у внутрішньому прокаті. Грою Ужвій захоплювалися американські президенти Ейзенхауер і Рузвельт. «У неділю у Білому домі дивилися «Райдугу». Я запросив професора Чарльза Болена перекладати нам. Але ми зрозуміли й без перекладу», – писав останній. На Бродвеї кілька тижнів стояли довжелезні черги – стільки було бажаючих американців, які хотіли подивитися цю картину.
Багато друзів і рідних актриси були репресовані – хтось розстріляний, хтось відбував покарання у сибірських таборах. У 1951 р. Наталія Ужвій пережила ще одну страшну трагедію – смерть сина Михайла.
Тяжкі випробування, що випали на долю цієї видатної актриси, не зламали її.
“Я вся в театрі, коли в мене немає вистави, я одразу никну, в’яну й сама собі стаю непотрібною…”, – говорила Наталія Ужвій.
Протягом майже 20 років (1954-1973 рр.) вона очолювала Українське відділення Театрального товариства.
“Траплялися і важкі для мене часи… Але завжди зі мною залишалося головне – наше мистецтво. Так, я переконана, що мені випала щаслива акторська доля”, – говорила вона.
Зірка Наталії Ужвій згасла багато років тому, але про неї й досі кажуть – “це була епоха”. І то факт. Ще за життя її ім’я було увічнено. У 1961 році Параджанов зняв її у своїй «Українській рапсодії», а в 1968-му – створив про неї біографічний фільм.
Пізніше вона в образі Катерини позувала для пам’ятника Шевченку авторства відомого скульптора Матвія Манізера. Зараз пам’ять Наталії Ужвій зберігає меморіальна дошка на будинку по вулиці Городецького, 17, де вона мешкала останні роки життя. А ще ювілейна монета “Наталія Ужвій” номіналом 2 грн., зроблена нацбанком у рамках серії “Видатні особистості України” у 2008 році, й поштова марка від “Укрпошти”, випущена до 100-річчя Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка (Наталія Ужвій представлена разом з Гнатом Юрою, Амвросієм Бучмою, Сергієм Данченком і Богданом Ступкою). Також її іменем названо вулицю в Києві і навіть пасажирський теплохід…
Створений актрисою Будинок ветеранів сцени Спілки театральних діячів України в Пущі-Водиці було названо ім’ям Наталії Ужвій.
