Військовий розповів про пережите в полоні та події, які призвели до важких обставин, в інтерв’ю «Бутусов плюс».
Юнак з досвідом в Нацполіції сам ходив по військкоматах, щоб потрапити в ЗСУ
До повномасштабного вторгнення Орест Грицюк впродовж 4 років працював у київській поліції.
«Перший рік я був патрульним, а 3 останніх роки моєї служби я був інспектором з психологічного забезпечення. Надавав психологічну допомогу патрульним», – розповідає.
У 2021 році він звільнився з патрульної поліції та працював фахівцем з навчання та адаптації персоналу на Новій пошті. А 24 лютого 2022 року знову взяв поліцейську форму, дістав берці, рюкзак, спакував консерви і пішов найматися на захист України.
«Я очікував, що повномасштабна війна почнеться. Тому що все до цього йшло. В мене була зібрана тривожна валіза, і зранку я поплівся в управління патрульної поліції. Розумів, що потрібні будуть люди, що в мене є певний досвід володіння короткоствольною зброєю, тим же АКС-У (коротенький автомат Калашнікова)».
Однак в поліцію знову не взяли – не знайшли вдалого місця.
«Але не сталось, як гадалось – коли прийшов, мені запропонували стати господарником. Мити, прибирати. Сказав – що я старший лейтенант, розумію, що ця робота також потрібна. Я міг би бути кориснішим. В нас діалог не вдався. Найближчий військкомат був в Солом’янському районі. Там люди стояли з палатками. Була жива черга».
Коли і в київський військкомат потрапити не вийшло – поїхав на бАтьківщину на Хмельниччину і там став на облік до військкомату. І пішов у Нетішинську самооборону. А вже звідти, 8 квітня 2022 року Ореста забрали на фронт.
Через кілька днів на Донбасі військові потрапили в полон
2 місяці він очікував, поки збереться військова бригада. Каже, за цей час було мало навчань, стріляли вкрай мало. А опісля – відправили на Донбас. Ключовим був його приватний досвід в поліції, на нього сподівався. Однак підготовка одного з багатьох воїнів не врятувала бригаду на полі бою, і військові через кілька днів потрапили в російський полон. Перед тим ворог розстріляв військових з іншої бригади, а бійців з бригади, куди належав Орест, змусили здатися.
Так доброволець потрапив до рук росіян. Тримали за ґратами на окупованій території Донбасу.
«Весь час просидів на території України, вони це називають ДНР. Це Докучаєвськ, мете тиждень протримали в гаражі, потім 10 днів в Донецькій УВС, потім місяць Оленівка, і весь наступний час Горлівка до обміну», – згадує військовий.
Утримання у полоні на окупованій території називає легшими, аніж те, що досвідчують військовополонені, яких тримають на території рф: «чим далі від’їжджаєш, тим гірше поводження».
«Колонія, де ми сиділи, це Потьомкінська дєрєвня, з вигляду непогано, але є темні сторони. Воші, які нас гризли зранку до ночі, ніколи не думав, що в 21 столітті взнаю, що таке «плотяные вши». Вони ховалися по всіх швах. І зранку ми попрокидалися, нас пошикували, щоб ми поспівали гімн Росії. Неможливо, до речі, його не співати – ходять за спиною, якщо хтось його не співає – фізичний вплив. Поспівали гімн, на сніданок під «Катюшу», поїли, повертаємося і починаємо шукати воші до обіду».
Колишнього поліцейського допитували по багато разів
«Мене допитував «днр»ський УБОП, їхнє МГБ, російське ФСБ, російський слідчий комітет. Найбільш пристрасним був слідчий комітет – якесь йому розкриття потрібно було чи ще щось. Допитували, чи я був свідком вбивства мирного російського населення, російських солдат. Яке мирне населення – ми в посадці сидимо».
Коли під час допитів не могли отримати бажаного, знущалися.
«Раз поштурхали-побили, другий раз поштурхали-побили, а третій раз поштурхали-побили, дволітрова пляшка води – і я відчуття часу втратив – б’ють по голові. І коли це продовжується хвилини 2-ві, в нього рука затерпає, руку міняє. В тебе тухне все в очах, вестибулярний апарат тебе не тримає, ні стояти ні лежати не можеш, і на довершення дістав ніж, надрізав вухо».
Після жорстокого допиту Оресту погрожували відрізати обидва вуха, якщо нічого не скаже. Але казати йому було нічого. Однак вже наступного ранку його викликали на наступний допит:
«Цей шлях від бараку до місця допиту я йшов мабуть рік. Я йшов звичайним кроком, але те, що відбувається всередині… Про що думаєш – чи дружина буде любити і чи зроблять ці протези (вух)», – з саркастичною усмішкою завершує важку оповідь військовий.
Полонених виводили на роботу – взимку носити руками сніг, влітку руками рвати траву та вивантажувати смітники. Казали, що роботу більше давали, щоб навантажити полонених, а не тому, що потрібна була праця.
Неприємний досвід залишився в Ореста після зустрічі з представниками Міжнародного червоного хреста:
«Вони приїжджали, їхні російські представники, ми крокували, співали пісні, вони знімали це все на відео. Реготали, по плечі нас хлопали. Обзивали всякими нехорошими словами. Це представники Міжнародного червоного хреста з Росії. Я не знаю, що там український, можливо вони б спробували поїхати подивитися на умови, в яких ми були. Но в мене думка про них нехороша»
Читайте також: Тримали в тісній камері 25 осіб та вимагали співати гімн росії: оборонець «Азовсталі» Андрій Андрощук про рік в полоні ворога
Щоб рідні полонених дізналися, що ті живі
Після повернення з полону воїн пройшов коротку реабілітацію, психіатри поставили діагноз «тривожність». І незабаром його знову повернули на фронт. Каже, коли чекали на визволення з полону, очікували, що в Україні проходять військову підготовку чоловіки, і їхня місія після повернення буде виконаною.
«Ми не очікували, що настільки людей не вистачає (хоча на вулицях вистачає людей), що нам скажуть: «Давайте на другий круг»… Психіатри поставили нервово-компульсивний синдром (тривожність). Ну нічого, з цим служити можна, в армії всім тривожно і служимо далі. Я за те, щоб інші хлопці, які повернуться, щоб їм дали трохи більше часу. Хай хоча б пів року проведуть з сім’ями, вдома».
Відповідь на запит, який дружина Ореста надіслала до Червоного хреста з проханням знайти чоловіка, родина отримала через тиждень після його повернення додому – після довгих місяців в руках ворога.
Коли Орест перебував у Горлівській колонії приходили волонтери, які знімали відео, аби потім показати його рідним, які чекають своїх з фронту та розшукують близьких. В одному з таких вдалося сказати про себе і Оресту.
«Є там волонтери, не знаю, як вони заходять в Горлівську колонію, але вони знімають відео і викладають в групу, де рідні можуть побачити. Я коли повернувся (з полону) – всіх, кого міг згадати, батькам або дружинам спробував всім зателефонувати. Деякі люди навіть казали, що дізналися, що їхні рідні живі, а були признані мертвими, з цього відео, деякі отримали звістку про рідних від мене. Це теж дуже важко дзвонити рідним, одні і ті ж питання, але я розумію, наскільки для них це важливо».
Раніше “ВК” розповідав, як киянин та випускник КПІ Андрій Андрощук (Електрон), що служив добровольцем на фронті та боронив окупований Маріуполь, після повернення з полону поділився, що йому та побратимам допомогло вижити у надскладних умовах в руках ворога.