14 липня в Музеї історії Києва відкрилась виставка молодої художниці Анни Кострицької, вона називається “Все змінюється, нічого не зникає”.
Це яскрава подія, на яку варто сходити, бо можна дізнатись щось про себе.
Ідучи роздивлятись картини, візьміть собі на озброєння назву виставки та крутіть її в голові, як кубик Рубіка.
Все змінюється, нічого не зникає.
Мова може бути про тіла, в яких ми живемо. Ми втрачаємо та набираємо вагу навіть протягом одного дня, що вже казати про тижні, місяці та роки.
Може бути про сексуальність – часом ми хочемо мати секс (з собою або з іншими людьми), часом ні.
Тим не менше, в яких би станах наші тіла не знаходились, вони не зникають.
Це може бути про інші тіла, з якими ми взаємодіємо і як ми це робимо.
Часом нам хочеться бути з кимось поруч, адже людина все таки істота соціальна.
Звернімо увагу на традиційність кольорів – синє для хлопчиків, рожеве та похідне від нього – для дівчаток. Ось що по-справжньому не зникає – штампи, в яких нас вирощують.
Змінюється те, як ми взаємодіємо один з одним – часом жартуємо, часом більше фліртуємо, часом стаємо страшенно серйозними і хочемо спілкуватись лиш по конструктиву.
Змінюється, але не зникає.
Це може бути про нашу віру – в бога, в гороскопи, в карти таро – бо рано чи пізно в кожного в житті настає момент, який неможливо пояснити раціонально. З ким з нас не ставалось щось геть неймовірне?
Як тут без божественного втручання?
Це може бути про наші уявлення про добро і зло.
Це може бути про лабіринти в нас самих – коли щось “і хочеться, і колеться” – і невідомо, що варто вибрати.
Словом, це може бути про будь-що.
Часто-густо люди не люблять ходити в галереї, бо “не розбираються в мистецтві”.
В мистецтві не треба розбиратись і в цьому його краса.
Ви можете побачити на картині глибокий екзистенційний меседж, але також можете побачити портрет, схожий на вашу сусідку по під’їзду, з якою ви бачитесь в ліфті.
І те, і те – чудово.
Людина – це нагромадження смислів.
Важливо розуміти, що ми не народились з ними, нам їх вкладали в голову роками батьки, оточення, корпорації і політики. Мистецтво можна використати як прожектор, яким ці смисли можна підсвітити і подумати, чи вони нам підходять.
Наприклад, ми можемо подивитись на картину і подумати: “Я відуваю себе отак”:
Але потім ми можемо поглянути трохи під іншим кутом, і виявиться отак:
Або отак:
Словом, роздивляймось! Роздивляймось якомога більше себе та інших людей, бо це те, що постійно змінюється, але ніколи не зникає.
Читайте також: Чоловік повинен. Ця виставка на Подолі на тему стереотипів про мужність – репортаж