Людина з бойовим досвідом — передусім людина, вона може мати поганий настрій і це не обов’язково має бути пов’язано з ПТСР. Так чи інакше спілкування з нею має будуватися на повазі та емпатії, каже голова ветеранського об’єднання “Ветеранський корпус” та ветеран Третього Армійського Корпусу Ян “МакГрегор” Клішаєв. Він долучився до дискусії “Як спілкуватися з військовими, які втратили кінцівки” на базі міжнародного центру протезування та відновлення MCOP Україна.
Не треба опускати очі, коли ви бачите людину на протезі, – радить МакГрегор. –
Здебільшого, якщо ветеран ходить на протезі вулицею, він вже звик до ампутації. Йому не потрібні співчуття чи якась допомога
Втрата кінцівки часто відчувається пацієнтами як втрата власної ідентичності та неповноцінність. І протез дає можливість повернути це та знову почуватися незалежними, каже Юлія Василенко, головна фізична терапевтка МСОР Україна, вже понад три роки працює з ветеранами після ампутації:
Найцікавіший момент – коли людина з ампутацією вперше після крісла колісного стає у паралельних брусах на висоту свого зросту. Для них це дуже важливий момент – він дає можливість розмовляти на рівні зі співрозмовником, дає опору та розуміння, що тепер ти можеш сам рухатися
Юлія розповіла ситуацію, яку спостерігала поблизу госпіталя: військовий у кріслі колісному пив каву з товаришами, потім довго тримав в руках пустий стаканчик. За деякий час хтось з перехожих просто вирішив кинути йому гроші.
Пропонуючи гроші, ви можете образити ветерана. Адже він може мати роботу та фінансову стабільність. Це також стосується і ситуації, коли ви бачите, що людині на милицях чи на протезі складно спуститися сходами, чи перейти дорогу, — спершу ввічливо запитайте, чи потребує він допомоги
Під час відкритого діалогу, у якому взяли участь понад 30 гостей та спікерів, ветерани також поділилися історіями з власного досвіду:
Під час інтерв’ю для іноземного медіа журналістка мені поставила запитання: “Як ти почуваєшся після втрати кінцівки?” Це було не етично, я не знав, що відповісти
Максимально дивне, що я чув від цивільних: “Навіщо ви показуєте протез? Ви хочете, щоб вас жаліли?” Ні, не хочу. Протез є частиною мого життя, і якщо ви його бачите – це точно не про намір його демонструвати
Стигми в суспільстві, що заважають ветеранам носити протез
Часто ветерани зіштовхуються з упередженою думкою людей або не бажанням приймати нову реальність яку принесла війна — тисячі людей з ампутаціями, з якими нам треба навчитися взаємодіяти. Фізична терапевтка МСОР Україна переконана, що стигми можна зруйнувати, якщо соціум бачитиме передусім людину та її особистість, а не її травму.
Багато наших пацієнтів, які носять протез, соромляться бути “не такими як всі” і хочуть закрити протез або одягом, або косметичним кавером, що імітує кінцівку. Або ситуація в публічних місцях: наші хлопці часто їздять залізницею, проводять у потязі по 8-9 годин, не знімаючи протез, коли норма – до 2-3 год. Їм соромно робити це при людях, а вбиральні в потязі для таких потреб не пристосовані
Єдині принципи у спілкуванні з ветеранами
Культура спілкування формується, коли є єдина база, на яку можуть орієнтуватися громадянське суспільство, медіа, держустанови та бізнеси, які працевлаштовують ветеранів.
Для цього Український ветеранський фонд Міністерства у справах ветеранів України створив методичні рекомендації етичного спілкування з ветеранами та ветеранками. Про це на відкритій дискусії в MCOP Україна розповів Головний психолог Гарячої лінії кризової та юридичної підтримки Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів Олександр Чаморосов:
Спілкування з ветераном — це завжди діалог, у якому обидві сторони мають проявляти емпатію та повагу. Щоб такий діалог був можливим, ми вже маємо конкретні напрацювання спільної комунікації: розроблені брошури та рекомендації, які допомагають суспільству краще взаємодіяти з ветеранами та людьми, що пережили поранення й ампутації
