Про те, що в Україну привезуть мощі блаженної Едігни розповіла прес-служба Апостольського екзархату УГКЦ в Німеччині та країнах Скандинавії.
Зазначається, що делегація єпископів на чолі з Блаженнішим Святославом в дарунок парафіяльній громаді у німецькому місті Пух, яка опікується мощами блаженної, подарували ікону зі зображенням Покрову Пресвятої Богородиці, обабіч якої є блаженний Петро Вергун і блаженна Едіґна.
Візит Синоду наших єпископів засвідчує нашу повагу до святості Духа Святого, яка через вас тут пульсує. Ми очікуємо, що мощі блаженної Едіґни приїдуть до Києва. Ми хочемо поширювати культ почитання блаженної Едіґни, — заявив Блаженніший Святослав.
А також повідомили, що частинку мощей привезуть в Україну. Нині блаженну Едігну вшановують як християни західної, так і східної церкви. Оскільки піклуванням про мощі займаються римо-католики, то їх доставка не означає, що усі нетлінні кістки повезуть Україною, але, як це заведено в католиків, візьмуть невелику часточку, яку можна перевозити. А молитва в храмі, де розташовані мощі, буде пошаною до святої, її способу життя та вірності Богу, а також подякою Богові за те, що подарував святість своїм обраним.
Як так сталося, що Едігна прямувала з Франції до Києва, однак не потрапила?
З життєпису блаженної відомо, що вона вирушала з королівського двору за прикладом своєї родички – бабусі Аурелії. Принцеса Аурелія втікла з палацу коли їх було 15 років, так само знаючи, що її незабаром будуть видавати заміж. Аурелія перевдяглася в паломницю та попрямувала до абатства Святого Еммерама поруч з Реґенсбурґом. Там оселилася, отримавши підтримку місцевого єпископа Вольфганга. А згодом відкрила жіночий монастир. До цього монастиря згодом і хотіла прибігти Едігная перед тривалою подорожжю, яку планувала, втікаючи з дому.
Втеча Едігни з Парижа була соціальною та політичною втратою для родини – адже хотіли та сподівалися, що вона своїм подружжям послужить королевській родині. Однак дівчина обрала інший шлях, засмутивши свого старшого брата Філіпа.
Збереглася молитва Едігми, де вона каже Богові, що буде служити людям, аби ті отримували зцілення від хвороб душі і тіла та пізнавали любов Всевишнього.
План Едігни був таким: потрапити до бабці Аурелії, а потім рухатися на схід на батьківщину своєї матері Анни – до Києва. Це місто вона називала Другим Єрусалимом. А згодом хотіла потрапити і до Першого Єрусалиму – тобто в Палестину.
Відомо, що Едігна чула багато про Київ, по дорозі хотіла навідатися до тітки Анастасії, королеви Угорщини. З собою взяла Святе Письмо, яке мати привезла з Києва та на якому Анна та Генрих складали подружню присягу і срібний дзвіночок, що отримала в дарунок від матері.
Добиралася дівчина на схід пішки, тому дорогою захворіла та встигла добратися лише в Баварію. Там її побачив міцевий селянин, забрав в село. Там її виходили та підлікували. Так Едігна поселилися в гірській місцевості неподалік села Пух. Розповідаючи, що ще в дорозі з Парижу майбутня блаженна чула пророче слово, що має залишитися назавжди там, де почує одночасно крик півня та дзвін дзвіночка.
А сталося так – коли її привезли знесилену до села, воли з возом зупинилися, заспівав півень та задзвенів дзвіночок. Едігна поселилася в дуплі липи та прожила там 35 років в молитві. Ще за життя аскетки були свідчення про чудеса, які відбувалися за її заступництвом – хворі отримували фізичне зцілення. Також розповідають, що вона вчила дітей грамоті та давала милостиню жебракам.
Селяни ставилися до Едігни з добротою. Вдень вона молилася, в темну пору вивчала Святе Письмо, вживала рослинну їжу, багато постилася.
Забрати дівчину з села намагався і брат Філіп. Бо коли люди рознесли про неї звістку, приїхав та просив повернутися додому. Однак отримав відмову та не перешкоджав більше родичці.
Згодом дослідники життєпису блаженної казали, що не виключено, що мала вона помешкання і в одній з хат в селі. А от про її спосіб життя говорять, що вона не була унікальною – бо в ті часи були і інші пустельники, які обирали молитовне життя в тиші замість гамору щоденних справ.
Поруч з липою, де молилася Едігна, побудували храм, де і поховали жінку. Про її походження місцеві особливо багато не знали – бо вона про це не говорила. Однак коли мощі виявилися нетлінними, почали ще більше вшановувати подвиг добросусідки.
Як згадують святу в Україні
В храмі Малої Софії є мозаїка, де зображено трьох жінок – святу Ірину-Ідегерду, благовірну королеву Анну Ярославну та блаженну Едігну. Так у храмі, збудованому Ярославом Мудрим можна дізнатися про святих жінок-українок.
В 2017 році було видано роман-молитву Тетяни Пишнюк “Божа білка”, а під час Днів Європи-2019 у Києві був показ фільму “Ex Voto Edigna – що залишилось від дерева”.
