На посаді секретаря Київради проявив жорстку позицію і виступив на введення заборони на нові будівництва у центрі Києва.
На дострокових виборах до Верховної Ради балотувався від «Європейської солідарності» у київському окрузі №211, але програв менше 2% голосів кандидату від «Слуги народу» Олександру Юрченку, який нещодавно потрапив у корупційний скандалом з вимаганням 200 тис дол. за внесення правок до законопроекту «Про відходи».
«Великий Київ» зустрівся із керівником штабу «Європейської Солідарності» у розпал виборчої кампанії. Ми поговорили про транспортний колапс у столиці, про можливе здешевлення комунальних послуг, про те, наскільки важко долати супротив старої системи, про п’яту колону, яка намагається потрапити до Київради та управляти столицею України, і про вкрай необхідну підтримку з боку людей.
- Цей рік взагалі аномальний з багатьох точок зору. Аномальною є і ця виборча кампанія. Бо повноцінно займатися виборами особисто мені дуже складно – останні місяці ми скликали кілька сесій, щоб прийняти оперативні рішення, які пов’язані, в тому числі, і з заходами щодо епідемії коронавірусу та підтримкою соціально незахищених киян, – каже Прокопів.
- Чим повноваження секретаря Київради відрізняються від обов’язків мера міста? Що можна Віталію Кличку і чого не можна вам?
Мабуть, найпростіше це пояснити на прикладі країни. Всі розуміють чим займається президент, уряд та Верховна Рада. У Києві мер міста – це і президент, і керівник Уряду, а секретар Київради – це фактично спікер міського парламенту.
- Чи має право секретар Київради зупиняти якісь рішення?
Це більше все-таки про дотримання регламенту та процедур, щоб до документів не було зауважень ні в громадськості, ні в суб’єктів подання, ні в юристів, ні в депутатського корпусу під час голосування. Це досить об’ємна робота. Якщо рішення підготовлено з порушенням чинного законодавства, завдання Секретаріату вказати на це порушення і нагадати, що за своє рішення кожен депутат несе політичну відповідальність. У нас результати голосування зберігаються протягом 5 років, і можна подивитися, як голосує кожен.
- Як часто ви спілкуєтеся з мером?
Часто. Коли активна сесія, то кілька разів на день. А під час пленарного засідання протягом цілого дня.
- Віталій Кличко зараз теж в активній виборчій кампанії. Коли з ним востаннє спілкувалися?
Вчора. Я вважаю, що виборчий процес має йти окремо, а забезпечення життєдіяльністю міста, має бути окремо. Ми ж не можемо повісити на КМДА чи Київраду табличку: «Всі пішли на вибори!», і сказати: «Все будемо вирішувати після 25 жовтня». Місто щодня потребує управлінських рішень, бо щодня люди зіштовхуються з сотнями проблем, які потрібно вирішувати в той же день.
- 16 вересня у Києві відбувся з’їзд «Європейської солідарності». Тоді ви заявили про підтримку Віталія Кличка, а ввечері того ж дня чинний мер сказав, що не потребує нічиєї підтримки. Як ви тоді відреагували на цю заяву?
Спокійно. Більше того, я був одним з тих, хто переконував колег з «Європейської Солідарності», що партія, яка має політичний досвід, має продемонструвати мудрість і об’єднати різні політичні сили перед загрозами, які можуть виникнути після цих виборів. В першу чергу – перед загрозами «окупацією» Києва проросійськими силами, які мають протилежні ідеологічні погляди. З іншої сторони – є загроза, що Офіс Президента «дотисне» закон про столицю, згідно якого обрана киянами влада буде позбавлена будь-яких повноважень, а керувати містом буде призначений намісник. Який буде диктувати свою волю усім киянам та розпоряджатися столичним бюджетом.
Виходячи саме з цієї мотивації, ми ще до виборчої кампанії пропонували Кличку іти на вибори самовисуванцем за підтримки кількох політичних сил. І щоб ще на старті кампанії мати політичну домовленість. Але, мер в якийсь момент завагався. Хоча він сам уже мав досвід походу на вибори, коли у 2008 році він не домовився з Турчиновим, і в результаті вибори виграв Черновецький.
Мер має право на помилку. Ми ж вирішили, що якщо і ми зробимо помилку у відповідь, це може дорого коштувати і місту, і країні. Тому врешті-решт зупинилися на такому рішенні – не висувати свого кандидата, а зосередитись на просуванню партійного списку «Європейської Солідарності».
Скажу чесно, багато кандидатів просили нашої підтримки. Але ми вважаємо, що тоді кампанія на взаємопоборювання кандидатів від демократичних сил закінчилась би приходом до влади когось третього. До речі, «Слуги народу» дуже хотіли, щоб ми це зробили. Це розчищало їм шлях в КМДА.
Тому чим більша фракція у нас буде, то тим краще це для Києва. Ми зможемо забезпечити контроль як за тим, щоб мер не «вильнув» в сторону «Слуг» чи, не дай Бог, ОПЗЖ, а з іншої сторони, ми готові працювати з політичною силою мера в тих питаннях, які будуть наближати Київ до європейських стандартів життя.
- Неодноразово у ЗМІ з’являлася інформація про те, що Петро Порошенко буде балотуватися на посаду мера Києва. Потім називали ще п’ять чи шість різних прізвищ. У результаті список від ЄС до Київради очолила Марина Порошенко. Чи справді розглядався варіант із висуванням Петра Порошенка на посаду мера Києва?
Петро Порошенко – лідер найсильнішої опозиційної партії, яка має до того ж сильне парламентське представництво. Якщо б Петро Олексійович кандидував лише в Києві, то що б сказали у Львові, Черкасах, Житомирі? Вони теж звичайно хотіли б такого мера чи главу облради (сміється). На жаль, такий як Порошенко – один. Але й Марина Анатоліївна – також сильний лідер, сильна жінка і прекрасний організатор. Я вважаю, що столиці повезло, що саме вона буде в Київраді.
- Скільки депутатів зможе потрапити до Київради від «Європейської солідарності»? Є якісь підрахунки чи внутрішня соціологія?
Безперечно, ми проводимо соціологію. Як фізик за освітою, я розумію, що соціологія – це наука. На жаль, багато людей зараз намагаються цим маніпулювати і озвучують дуже різні відсотки. Але найкраща соціологія – це вибори. І ми дуже сподіваємось на мобілізаційні якості саме нашого виборця – ідейного, ідеологічно зрілого і того, хто вміє мислити не тільки тактично, але й стратегічно.
- Українського виборця насправді досить складно передбачити. Але є ще інші цікаві розрахунки. Так, Київ може отримати демократичну більшість у Київраді за умов об’єднання «Європейської солідарності» та «Удару». Такий сценарій розглядається?
Я вважаю, що цей варіант для міста був би найкращим. І тому важливо, щоб формування цієї коаліції партії, яка має політичний досвід.
- Дуже прозорий натяк.
Я вважаю, що саме такий підхід був би справедливим. Але тут багато залежить від волі виборця і його розуміння процесів, які відбуваються.
- «Європейська солідарність» критикує законопроект «Про столицю України», запропонований народними депутати від «Слуг народу». Автори цього законопроекту вважають, що влада у столиці зосереджена в одних руках та виступають за таке зване «двовладдя», коли окремо є мер міста, а є голова КМДА.
Мова йде про розподіл повноважень між міським головою та префектами. Що це означатиме на практиці? Це означає, що більшу частину влади в столиці може отримати людина, за яку ніхто не голосував. Людина, яку призначив президент і яка відповідає не перед громадою міста, а перед своїм шефом. Логічно, що вона буде служити президенту, бо він її призначив. Так бути не повинно. Реальну владу у місті має мати міський голова і громада, яка його обрала, спираючись на депутатський корпус у Київраді – на тих людей, які напряму спілкуються із виборцями. Так каже здоровий глузд і Європейська хартія з питань місцевого самоврядування. Прикриватися благими намірами і зробити так, щоб містом керувала людина, яка призначається президентом, а не обирається громадою – це не має жодного відношення до місцевого самоврядування.
- Як ви ставитесь до ідеї повернути Києву районні ради?
Як голова української делегації на Конгресі регіональних і місцевих влад, я повністю сповідую європейські принципи Хартії місцевого самоврядування та підтримую створення районних рад. Це доведено на прикладі процвітаючих європейських країн, коли відстань між виборцем і депутатом є найкоротшою.
Якщо у Європі на одного депутата припадає десь 3 тисячі виборців, то у Київській міській раді на одного депутата припадає близько 20 тисяч виборців. Таку цю відстань треба скорочувати. Цього можна досягнути за рахунок відновлення районних рад.
При цьому я категорично проти «радянської» моделі таких рад, яка була запроваджена комуністичним керівництвом, щоб контролювати столицю Радянської України.
За зразок можна взяти досвід Німеччини, Франції та інших країн. Однозначно, Київська міська рада має делегувати частину своїх повноважень, щоб не займатися рішеннями на кшталт списання лопат у ЖЕКу Голосіївського району. Подібні рішення – це абсолютна компетенція влади на рівні району.
Київська міська рада має займатися більш стратегічними для цілого міста питаннями та ухвалювати відповідні рішення. Наприклад, вирішувати, що доцільніше – будівництво Великої окружної дороги чи ще один міст всередині міста. Або, можливо, є сенс будувати Лікарню швидкої допомоги на Правому березі.
Водночас питання білити під’їзд №1 чи №3, чи ставити лавку – такі рішення мають бути за районними радами. Ніхто краще за людей, які там проживають, не знає, що конкретно потрібно їхньому району.
- А як контролювати зловживання на рівні районних рад, які закидали їм раніше?
Якщо ми зараз почнемо шукати мінуси такого стратегічного розвитку, то проговоримо до ранку. Вийде, що їх так багато, що, мабуть, цього не потрібно робити, бо й так зручно. Насправді це стосується будь-якої реформи.
- Децентралізація – реформа, про яку найбільше завжди говорив та говорить Петро Порошенко і всі депутати «Європейської солідарності». За вашими оцінками, у Києві вона впроваджується ефективно? Назвіть 3 чи 5 фактів, які б на практичному рівні підтверджували киянам, що реформа відбулася.
Дуже просто. До реформи децентралізації Київ мав бюджет близько 20 млрд грн. На кінець 2019 року ми мали бюджет близько 60 млрд грн. Тобто, бюджет міста збільшено втричі. Це значить, що місто отримало можливість виконувати, а не лише обіцяти будувати садочки, школи.
Вперше за роки Незалежності не коштами приватних інвесторів, а за рахунок міста, було збудовано десятки нових об’єктів соціальної інфраструктури – садочків і шкіл. Думаю, це найкраща відповідь на питання про користь реформи децентралізації для киян.
Реформа також дозволила залишати на місцях частину податків. Наприклад, податок на землю. Він раніше складав сотні мільйонів гривень. Зараз він складає більше 5 млрд грн. Це шалене зростання доходів до бюджету. Раніше ці гроші не потрапляли ні до місцевого, ні до державного бюджету. Не можу підібрати слово, щоб пояснити, що з ними відбувалося.
- Ви свого часу працювали у земельній комісії. Коли буде на рівні міста вирішено проблему із стихійними забудовами та із забудовниками, в яких не все гаразд із дозвільними документами? Що заважає це зробити?
Головна проблема – це відсутність прозорих правил. Насправді хаос зручний тільки тим, кому подобається «мутна вода». У 2015 році, коли розпочиналася наша каденція, ми жахнулися кількості об’єктів, на яких розпочато будівництво, при цьому існували великі проблеми з документами. Це сотні об’єктів, і з цим потрібно було щось робити. До 2015 року так «догосподарювалися», що обраний міський голова та Київрада не мали повноважень, щоб впливати на подібні будівництва. Ми витратили не один рік на діалог з урядом, щоб змінити ситуацію і повернути місту контроль за тим, що відбувається. Якщо простими словами, то дозвіл на будівництво у місті видає Міністерство регіонального розвитку, а не міська влада.
- При цьому люди, які вкладають гроші у новобудови, вважають відповідальною саме міську владу
Й інвестори, й ті, хто вкладають у новобудови так вважають. Міська влада з однієї сторони несе відповідальність – з іншої не мала механізмів впливу на подібні ситуації. Зараз реформи децентралізації, коли функції органів центральної влади, за які несе відповідальність місцева громада, передаються місцевим громадам, ще не завершена. На великі об’єкти у Києві дозволи досі видає держава. Більше того, головному архітектору міста та профільному департаменту заборонено вимагати від забудовника більше документів, ніж прописано у законі. Це означає, що навіть архітектор не може побачити: а що ж хочуть побудувати?
- Певно, це вже про Генеральний план. Що з новим документом? Про нього почали активно говорити навесні, а зараз всі розмови затихли. На якому етапі розробка нового Генерального плану?
Це той документ, який розставить багато крапок над «і» й стане важливим кроком, щоб покласти край намірам певних ділків почати щось будувати без документів. За моєю інформацією, даний документ вже готовий, знаходиться на останніх погодженнях у Міністерстві культури. Очевидно, що буде шалений супротив його ухваленню. Для «Європейської солідарності» – це одне з перших і найпринциповіших питань, щоб Генеральний план міста Києва був ухвалений найближчим часом.
- Насправді інвестори перестають вкладати кошти у ризиковані будівництва, коли знають, що їх будинок може знести міська влада. Протягом останніх років у нас є приклади, коли зносили подібні будівлі? Це ж добра українська традиція, мовляв, будинок вже збудований, то давайте якось узаконювати…
Такі об’єкти потрібно ділити на кілька категорій. Перша, це об’єкти, де розпочинається будівництво. До речі, це наша ініціатива і саме ми створили моніторинговий центр, який веде облік всіх будівництв на території Києва. Я не розумію, чому його не було всі 26 років до цього. Тільки розпочинається сумнівне будівництво без документів, туди виїздять спеціальні бригади із розбору споруди, а кошти, які на це витратило місто, стягують вже із забудовника. Таких випадків також багато.
Водночас є складні кейси, коли збудовано кілька висотних будинків. Наприклад, всім відома параміда Войцеховського – будинки були збудовані, заселені, але не мали дозвільних документів. Ми як місто не можемо ухвалити рішення їх знести, бо там живуть люди і потрібно думати, що з ними робити. На жаль, немає унікальної формули. Завжди будуть незадоволені. І кожному не поясниш, що це не ми будували.
З 1 січня 2015 року місто не виділило жодній комерційній структурі жодної вільної ділянки. Всі рішення були ухвалені при попередній Київраді. Нікого не цікавить насправді, що робили попередники. Є проблема, і її треба вирішувати, навіть якщо шляхи виходу з неї складні.
- Особливо чутливий до забудов центр. Є досвід різних столиць світу, коли центр «консервують». Наприклад, у тих же країнах Прибалтики люди просто залишаються свої авто на перехоплюючих паркувальних майданчиках біля метро подалі від центру. Коли так буде в Україні?
Свого часу я був ініціатором ухвалення рішення про введення мораторію на нове будівництво у центрі міста Києва.
- До речі, тоді столичні активісти до останнього не вірили, що рішення буде ухвалено.
Активісти не вірили. Забудовники піднімали гвалт і говорили, що я довго не проживу з такими рішеннями. Це ж мораторій на будь-яке нове будівництво у центрі Києва. На жаль, ми не могли заборонити вже розпочате будівництво, бо нам не дозволяло законодавство цього зробити. Проте ми не видавали нових документів. Для того, щоб проголосувати це рішення я вимкнув всі телефони. Мені здається, що навіть на виключеному декому вдавалося додзвонитися, щоб сказати: «Не робіть цього!» Якби це рішення не було ухвалено ще 5 років тому , я уявляю, у якій би ситуації ми жили зараз. Тому ми не боїмося складних рішень, хто б цьому не протистояв.
- Навряд чи можна зараз назвати комфортним центр міста для автомобілістів. Сьогодні дуже проблемно тут правильно запаркуватися. Коли буде збільшена кількість парковок у Києві?
Тут більше риторичне питання. Навіть я раніше їздив на роботу 20-25 хвилин. Сьогодні я їхав на роботу більше години.
- Ми всі втрачаємо час у корках..
І тут знову ж таки з одного боку вина міста, бо замало паркінгів і вони мають бути збудовані. З іншого, вина кожного водія, який вважає, що правила для всіх тільки не для нього. Коли ми кажемо забудовнику, що він має будувати більше паркінгів, він пропонує сходити до нього на паркінг. Наприклад, у ЦУМ.
Спускаємося, а там зайнято лише 10% паркінгу. Піднімаємося на вулицю Богдана Хмельницького – а там пройти тротуаром неможливо. Автівка на автівці. Я розумію, якби стояли старенькі машини пенсіонерів, для яких накладно заплатити 20 чи 50 грн за паркову. Стоять же дорогі авто.
- Якщо приїхав на цілий день, то обходиться в копійку така парковка…
Для цього є комунальні паркінги. Якщо тобі дорого заплатити 80 грн за день, то залишай на перехоплюючому паркінгу автомобіль та користуйся комунальним транспортом. Це вже до питання інструментів вирішення проблеми заторів у центрі столиці.
- Люди потребують завжди простих та швидких рішень…
Ми зараз в одній виборчій кампанії, а рік тому мали іншу, коли обирали депутатів до Верховної Ради. Коли я говорю зі своїми опонентом, що для того, аби розвантажити корки на якомусь відрізку дороги, нам потрібно, приміром, запустити два маршрути комунального транспорту, а спочатку оголосити тендер та закупити автобуси, тролейбуси, а паралельно побудувати транспортну розв’язку, погодити технічні умови, то тільки на пояснення потрібно хвилин 10. Людина, яка була моїм опонентом говорить: – Ви розповідаєте якісь складні речі. Це все бандити, старі чиновники і т.д. Їх треба вигнати і все буде добре. Коли логіка воює із чарівною паличкою, то завжди перемагає чарівна паличка. Я сподіваюся, що цього разу люди більше не повірять, що хтось прийде і відразу станеться чудо.
- Ви читали програми інших кандидатів, хто зараз планує потрапити до Київради?
На відміну від багатьох представників цих політсил, я читаю програми всіх кандидатів та політичних партій. Мені цікаво. Більшість з них навіть дуже подобаються.
- Звернули увагу, що цьогоріч багато кандидатів акцентуються на екологічних проблемах міста. Це хайп, щоб подобатися київським активістам чи все таки є шанси, що екологічні проблеми типу Дарницької ТЕЦ, заводу «Енергія» та «Радикал» увійдуть до топ-3 проблем, які має вирішувати нова Київрада?
Ви назвали лише кілька об’єктів, які є у Дарницькому районі. Насправді кожен район Києва має з десяток своїх екологічних проблем, з якими щось потрібно робити вже зараз. Якщо ми говоримо про Бортницьку станції аерації, то чому мовчимо про звалище у Голосіївському районі? Ми ж насправді всі хочемо жити у комфортному місті, а не коли їдеш дві години додому у пробці, а вдома потерпаєш через сморід під вікнами, бо комунальні служби міста не можуть розібратися з міністерством, хто відповідальний за те, щоб цієї проблеми не було.
- Кияни весь час критикують владу і є загалом активними у політичному житті країни. Нинішня влада не було винятком. Як пояснюєте зараз високу підтримку киянами політиків, які прийшли до влади у місті після Революції Гідності ?
Це не дивно. Перед першою своєю каденцією я сам критикував владу за те, що ..
- Що це наша українська звичка?
Мені здавалося, що це все дуже легко, і просто ніхто не хоче наводити лад у місті. От зараз я прийду і все зроблю. Коли почав робити, то усвідомив, з якою кількістю супротиву доводиться боротися і наскільки сильна та система, яка пручається змінам.
Нам дуже багато вдалося, але ще багато потрібно зробити. А чому зараз є підтримка, бо рік тому люди повірили у казку, а зараз приходить розуміння. Точніше, менше року знадобилося, щоб люди зрозуміли, що цього не буде.
- Нещодавно ви звітувалися про свою роботу і сказали, що за весь час Київрадою було ухвалено близько 10 тисяч рішень. Який відсоток з них був особливо проблемним, крім скандального рішення про мораторій на забудову у центрі Києва?
В основному це дратівливі питання стосовно забудов. Дуже складними у нас також були перейменування. Були навіть бійки, коли Московський проспект перейменовували у проспект Бандери. Хоча це вже була моя робота як спікера, забезпечити нормальну роботу Київської міської ради без бійок і без того, щоб когось ламати через коліно. Мені здається, що це вдавалося досить добре. Деколи у засіданнях були перерви близько місяця, тому що вели переговори й шукали точки дотику, щоб нормально та мирно співіснувати.
- Як би ви оцінювали відкритість київської влади?
Як людина, яка робила цю Київську міську раду відкритою для киян, задоволений прозорістю. Ми отримали ряд міжнародних нагород як одна з найвідкритіших місцевих рад у Європі. Про що свідчать нагороди, які стоять у мене на полиці. Ми на рівні з такими містами як Барселона і багато міст Німеччини.
- Можливо, прозвучить питання досить стереотипно, але як бути з комунальними платіжками? Від киян звучить багато нарікань на роботу ЖЕКів, люди хочуть бачити ліпшими прибудинкові території, особливо там, де застарілий житловий фонд.
Це найскладніший напрямок, який є у міському господарстві. Ефективно обслуговується територія тільки там, де люди усвідомлюють, що вони є власниками.
- Але у платіжках люди отримують не малі цифри…
Усвідомлення себе власником можливе, де люди створили ОСББ, де мають відведену землю у постійне користування і самі формують ці платіжки, і що вони там хочуть бачити. З іншого боку ми розуміємо, що там, де ми маємо застарілий житловий фонд, часто проживають люди, які не мають можливості створювати ОСББ, і потребують допомоги від міста. Такий житловий фонд – це міна сповільненої дії і тут жоден муніципалітет не те, що в Україні, а в світі, не здатний справитися самотужки. Має бути загальнонаціональна програма, яка дасть можливість вирішувати таку проблему комплексно. Ми маємо досвід як це робили у Східній Німеччині та інших країнах Європи. Ми точно здатні зробити те саме. Ми сформували для уряду цілий ряд пропозицій. Тепер від нас потрібен тиск, контроль та втілення цієї програми. Це дуже складно, але точно можливо.
- Є ті, хто стверджує, що розцінки у платіжках киян насправді завищені і обіцяють їх переглянути.
Безперечно, у деяких випадках там, де це завищено і де монополіст грається та забирає у людей більше, ніж послуга коштує насправді, дійсно треба переглядати і зменшувати. Але є інша історія, коли потрібна якісна послуга, а там навпаки стримують тариф. мабуть, такі рішення корисні під час виборів, але потім за них потрібно буде нести відповідальність. Те, що коштує 1 грн не можна продавати за 90 коп, тому що 10 копійок з вас і доведеться потім взяти. Якщо кияни сьогодні не заплатили за послугу, то за неї сплатить місто зі свого бюджету. Проте треба розуміти, що бюджет наповнюють самі кияни.
- Із якою політичною силою у Київраді «Європейська солідарність» могла б об’єднатися, а з ким – ніколи?
У нас дуже проста і зрозуміла система координат. Ми розуміємо, що об’єднання можливе тільки з тими партіями, які мають чітко проєвропейський вектор. Неможливе об’єднання з тими партіями, які точно не бачать нашого майбутнього в Європі, а постійно дивляться в сторону Москви.
А ви прогнозуєте все таки, що партії з проросійським вектором зайдуть до Київради?
На жаль, є певна частина громадян, які піддаються пропаганді п’ятої колони в Україні. Ця пропаганда інколи неприховано ллється як з українських телеканалів, які належать членам фракції ОПЗЖ, так і російських телеканалів. Але я дуже сподіваюся, що кияни, які завжди задавали тренд усій Україні, не помиляться у своєму виборі.