– Як це, працювати депутатом Київради? Чим займається обранець?
– Тут потрібно розділяти на дві частини – чим повинні займатися депутати міської ради та чим вони займаються насправді. Люди вважають, що депутати повинні вирішувати всі їхні проблеми: від протікаючого даху до пофарбованої лавки. І десь в цьому є логіка, але, на мою думку, основний обов’язок депутата – це створювати рішення Київради, які будуть покращувати ситуацію в місті стратегічно. Я зараз кажу про міські цільові програми, про статут міста, про генеральний план. На мою думку, саме на це потрібно витрачати 90% часу депутатського корпусу і вже десять на вирішення дрібних, поточних проблем.
– Скільки триває ваш робочий день?
– По-різному буває, буває і 18 годин на добу.
– Нічого собі! Чи лишається час на особисте? Коли ви в останнє освідчувалися у коханні своїй дружині?
– Сьогодні вранці.
– А скільки у вас дітей?
– У мене троє діток. Два хлопчики і одна дівчинка. Старшому – 12, донці – 8, а молодшому вчора виповнилось 3 роки.
– Які в них найулюбленіші забавки?
– У нас проходить еволюція… Від мечів, автомобілів, тракторів. Хлопці вже підходять до чогось дорослішого, і я їм з різних боків підсовую книги, які мені були цікаві в дитинстві. А дівчинка в мене, в гарному розумінні цього слова – маленька принцеса і в неї там дівчачі іграшки, тим більше дружина опікується.
– А яку останню книгу прочитали ви?
– Зараз дочитую, мені подарував мій колега з фракції, Франсуа Олланд «Уроки влади». Дуже цікава книга.
– З малечею зрозуміло. А ваше хобі яке?
– Знаєте, поки було багато часу, і я займався бізнесом – мав можливість займатись хобі. Це були подорожі, прогулянки горами. Українські гори я пройшов вздовж і впоперек. Зараз, нажаль, на це не вистачає часу. Ви питали скільки триває робочий день, я казав, що він деколи займає і день, і ніч. Я впевнений, що людина не може так працювати, до того моменту доки вона цю роботу не полюбить. Хобі – це улюблене заняття, а я від своєї роботи отримую задоволення.
Мистецтво компромісу
– Це дуже класно! Стосовно роботи – за вашої каденції Київрада працює майже без перебоїв, як вам вдається так зорганізувати робочій процес?
– Якщо раніше було якесь конфліктне питання, його намагалися в залі «протягнути» за будь-яку ціну. Зараз, коли я бачу, що питання яке виноситься на голосування, зал роз’єднує, то робимо перерву в засіданні, збираємо голів фракцій та знаходимо компроміс або відкладаємо таке питання. І така робота за лаштунками займає дуже багато часу. Знайти там компроміс не просто, але якщо не шукати то його ніколи і не буде знайдено.
– Ми бачимо, що багато депутатів Верховної Ради, часто прогулюють свою роботу, як з дисципліною у Київраді?
– Не буду обманювати і казати що в Київраді взагалі цього немає, але у нас ситуація значно краща ніж у Верховній Раді. Київрада єдина місцева рада в Україні, де стоїть система голосування «Рада 4» – це коли ти повинен голосувати відбитком пальця і одночасно тиснути кнопку «за» чи «проти». Відповідно це виключає те, що хтось може проголосувати за тебе і персональна присутність депутатів стає обов’язковою.
– А як вам взагалі працюється з мером Києва?
– Ви знаєте, дуже комфортно. І на відміну від усіх чуток, легенд і жартів, які існують щодо нього, він глибока, системна людина і з ним можна мати справу.
Чому Києву не щастить з мостами
– Останнім часом прізвище мера часто згадують у зв’язку з мостами. Але дуже мало чути про справжній проблемний міст – Дарницький. Кажуть, що він досі не введений в експлуатацію.
– Така проблема дійсно існує і ми на шляху її вирішення. Йшли досить складні переговори. Мова йшла про залучення кредиту для «Укрзалізниці», для того аби добудувати з’їзди з цього мосту, а потім передати його на баланс нам, разом з кредитом, який місто буде компенсувати. Ми знайшли таку модель, яка влаштовує і залізницю, і місто. Найближчим часом в цій історії буде поставлено крапку.
– Складається уявлення, що Києву тотально не щастить з мостами. Недобудова з Подолу на Воскресенку, Шулявський шляхопровід, потім новий міст, який нещодавно відкрили і з ним вже почалися проблеми…
– Я би не сказав, що не щастить. Просто потрібно всім займатися системно. Якщо не міняти 70 років труби, то на 71-й з ними відбуватимуться тотальні нещастя, те саме і з мостами. Уявіть, що зараз потрібно закрити всі мости в місті. Ми розуміємо що це неприпустимо і робимо все щоб мости були ремонтовані таким чином аби рух містом не зупинився.
З приводу нового мосту. Ми з вами говорили про ставлення людей до того, що будується в місті. Насправді, жодних проблем там немає, скло яке виконує функцію підлоги не постраждало, тріснула тільки захисна плівка.
Скільки коштує Громадський бюджет
– Чим ви пишаєтесь як депутат Київради?
– А не буду сором’язливим у цій ситуації, нам дійсно багато всього вдалося зробити, починаючи від звичайних локальних речей. Я сім років їздив мостом на проспекті Науки і боявся там втратити колесо, мені пояснювали чому там неможливий ремонт. Буквально за рік часу ми зробили там капітальний ремонт. Я пишаюся тим, що на місці колишнього звалища зараз збудований новий дитячий садочок на проспекті Науки. Добудовується новий корпус 59-ї гімназії. Мене виборці просили аби був добудований бювет, але потрібна була дуже глибока свердловина, близько 500 метрів. Ну, п’ятсот, так п’ятсот. Пробурили свердловину і зробили. Більш глобальні речі, це, наприклад, Громадський бюджет. Коли я тільки ходив з цією ідеєю з мене сміялися і казали, що в мене нічого не вийде. Проте зараз ми бачимо, що це дуже популярний інструмент через який громада долучається до управління містом. Я цим пишаюся.
– В коментарі для газети «Великий Київ» ви сказали, що привезли ідею Громадського бюджету з Парижу. Як це взагалі відбулось?
– Ми аналізували найкращі практики, як працює Громадський бюджет в інших країнах. Найбільше мені сподобалося те, як це відбувається у Парижі. Там виділяється на проекти Громадського бюджету близько 5% від бюджету міста. В 2016 році це було більш ніж 100 мільйонів євро. На мою думку Київ повинен до такого прагнути.
– А скільки міському бюджету коштує проведення Громадського бюджету?
– З моменту його започаткування, мова йде майже про півмільярда гривень. Але в даному випадку це не коштувало місту. І не місто витратило. Витратили громадяни свої ж податки, які вони сплатили до міського бюджету. На ті проекти, які вони вважали найефективнішими.
– А чи є особисто ваші проекти у Громадському?
– Немає. Я не реєстрував, бо мені здається що це було б некоректно – застосовувати мій вплив для просування того чи іншого проекту. Але, як громадянин, підтримую проекти, які реєструють інші люди.
Корупція у владі та артикль the
– Поговоримо й далі про совість. Ми як суспільство, постійно чуємо про суцільну корупцію у владних коридорах. Чи правда те, що у політику йдуть тільки заради того, щоб набити власні кармани?
– Хто як, і, нажаль, дуже багато є людей, які ідуть у владу саме заради цього. Коли ми мали великі конкурси на дуже відповідальні посади у місті, і я, ще з часів бізнесової діяльності, знав багато людей і розумів що йому, наприклад, не потрібно красти, він точно цього не буде робити, я точно знав, що це глибоко професійна людина, я зустрічався і вмовляв подаватись на конкурс. Але, у 99% випадках я отримував відмову. Людина казала мені: «Тільки я піду у політику, як чиновник, я ще не вийду з кабінету, вже всі будуть казати, що я наволоч та злодій. Я все життя працював і заробляв собі репутацію не для того, щоб за кілька хвилин її втратити». І це велика проблема, тому що порядні люди мають сумніви, а не порядні переповнені впевненістю.
– Ми в розмові вже згадували видання «Великий Київ». У мене до вас таке запитання, журналіст Олександр Дубінський сказав, що це видання належить вам…
– Я дуже добре знаю людей, які володіють і газетою, і сайтом, але не маю жодного відношення до структури власності. Я читаю і газету, і сайт, вважаю, що це дуже якісні видання, які спеціалізуються саме на Києві. Мені за посадою цікаво, що бачать журналісти.
– Він же казав про ваш зв’язок із Вадимом Столаром, інші ЗМІ кажуть, що ви людина Березенка чи пов’язані з Анатолієм Матвієнко, а традиційні медіа стверджують, що ви віддана меру людина. Хто ви насправді? Чия ви людина?
– Всі прізвища, які ви назвали, я знаю. Столар в минулій каденції був заступником по інвестиціям в бюджетній комісії і я зобов’язаний був спілкуватися з ним. В Анатолія Матвієнка я працював помічником і дуже багато там навчився та досі деколи питаю в нього поради. В Київського міського голови я працюю заступником. Я ніколи не буду працювати з людиною з якою мені дискомфортно. З Березенко я знайомий з дитинства. Зараз, в силу того, що він був близький до президента, на нього спустили всіх собак, але, я думаю, що його вклад в творення медичної реформи України з часом буде достойно оцінений.
– Деякі політики, вже після першого туру президентських виборів почали активно підтримувати нового президента, а після його перемоги їх кількість значно зросла. Зараз, кажуть, що біля Адміністрації президента черга з людей, які вбрані в зелене і перед кожним словом додають артикль the. А які у вас плани щодо політичної команди?
– Нажаль, є у нас така українська народна традиція, як кажуть, в повітрі перефарбовуватися.
Це не про мене. Колись батьки мені сказали: «Якщо не хочеш забути, що ти колись говорив, кажи правду і точно не заплутаєшся». Коли я підтримував іншого кандидата, я казав речі про які думаю, в яких щиро переконаний. І зараз переконати себе в чомусь іншому мені складно, а, відповідно, і говорити щось інше мені складно.
Offrecords
«У нас сьогодні унікальна ситуація в країні. З одного боку – люди хочуть бачити «нові обличчя» в політиці, і цей запит зрозуміти можливо. З іншого – «нова команда» в силу різних впливів не йде на діалог з реально ефективними людьми, які працювали за президента Порошенка, аби не втратити відсотки підтримки. В такій ситуації висока вірогідність самообману, коли під виглядом чогось «наднового» до Ради балотуватиметься «надстаре», просто забуте. Є таке словосполучення – «запаморочення від успіху». Окремі люди, які дотичні до формування «нової команди» залучають людей не за принципом фахової відповідності чи ефективності, а за ступенем відданості. При чому навіть не справжньої, а декларованої. У 2014-му ми вже обрали частину депутатів, з яких сміялась вся країна. Вони не ефективні – «тиснуть кнопочку», коли скажуть. Ніхто не думає про нас з вами. Ми їм не потрібні. Це моє відчуття. Бо якість, фаховість майбутньої Верховної Ради відіб’ється на законодавчих ініціативах, які впливатимуть на життя кожного з нас. Такий кадровий підхід засмучує і спонукає думати про участь у перегонах. Проте, я розумію, що «впливові люди» не дуже радітимуть від наявності в новому складі впертих, незалежних та професійних людей, які розуміються на роботі державного механізму. Робота у Київраді дала мені досвід і розуміння того, які законодавчі ініціативи зроблять життя будь-якого населеного пункту більш легким та комфортним. Тобто фахово я готовий, проте остаточного рішення ще не прийняв».