Сергій Йосипович Параджанов (Саркіс Говсепі Параджанян) народився в Тбілісі у 1924 році.
Сам про себе він казав так: “Я – вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм… Всі знають, що у мене три батьківщини. Я народився в Грузії, працював в Україні й збираюся вмирати у Вірменії”.
Міжнародне визнання прийшло до Параджанова після екранізації в 1964 повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Фільм «Тіні забутих предків» був відзначений призом на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). Та все ж на Заході (там стрічка демонструвалася під назвою «Вогняні коні») інтерес до нього був значно більшим, ніж на батьківщині.
До речі, прем’єрний показ фільму у 1965 році відбувся київському кінотеатрі “Україна”.
“Тіні забутих предків” отримали 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у 21 країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.
Сучасники згадували, що Параджанов міг зі шматків розбитих тарілок, пляшок, котрі викидали на смітник, та з іншого непотребу і мотлоху зробити дивовижної краси речі. Кілька разів виставку робіт Параджанова привозив до Києва музей митця в Єревані.
Читайте також: Слід Сергія Параджанова в музичному відео Леді Гаги
Режисер був абсолютно вільною людиною. Тому він був своїм і серед інтелектуалів, і серед простих селян-гуцулів, і серед зеків. Чужим він був лише для тих, кого його свобода лякала, подразнювала, непокоїла.
Нагадаємо, у вересні 2021 року в Києві помер єдиний син Сергія Параджанова Сурен. Чоловікові було 62 роки.