14 червня 1781 народився в сім’ї професора механіки Іоанна Беретті. архітектор італійського походження Вікентій Беретті.
У 1804 р. вын закінчив із золотою медаллю Петербурзьку академію мистецтв, де навчався в класі А. Захарова. В тому ж 1804 р. Вікентію присудили другу золоту медаль за проект казарми для кінного полку і надали звання класного художника.
Він прожив в Києві усього 5 років, так і не побачив будівель, зведених за його проектами, але без цих споруд важко уявити собі сьогоднішній Київ.
За безпосередньої участі архітектора розроблено проекти таких університетських установ: Астрономічної обсерваторії (1840), Ботанічного саду, при розташуванні якого і побудові в ньому оранжерей спеціально цікавився думкою видатного українського вченого-природознавця Михайла Максимовича. В. Беретті спланував прилеглі до головного корпусу Університету території та нові міські магістралі — Володимирську вулицю, Університетський бульвар (нині — бульвар Тараса Шевченка). 1839 зведення за проектом Беретті Інституту шляхетних дівчат (нині — Міжнародний центр культури і мистецтв). Займався також завершенням спорудження католицького костелу (1837—1839), проектуванням 1-ї чоловічої гімназії, укріпленням залишків Золотих воріт. Співавтор генерального плану забудови Києва (затверджено 1837).
Червоний корпус унівесрситету
У 1834 році Беретті запропонували взяти участь в конкурсі на створення проекту Київського університету. Конкурентами стали найвідоміші архітектори імперії – Костянтин Тон, Олександр Брюлов та Авраам Мельников. Імператор Микола І затвердив саме проект В. Беретті.
Креслення фасаду університету. Рукопис з ЦДАМЛМ України. Фото: www.archives.gov.ua
Через рік йому доручили складання кошторису майбутнього будівництва. Спочатку виходила астрономічна сума у 8 мільйонів рублів і будівництво опинилось під загрозою. Проте архітектор пояснив імператору, що проблема у високих цінах на матеріали. Тоді імператор «розібрався» з постачальниками і будівництво обійшлось у 3,5 млн.
«Червоний» корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Фото: elektraua.info
Два роки Беретті поєднує обидві свої професії – зодчого і професора Академії мистецтв, що змушує його постійно переміщатися між Києвом і Петербургом. Професор не міг постійно їздити між двома містами, тому повністю перебрався до Києва і взяв участь у складенні нового генерального плану забудови міста.
Креслення частини генерального плану Києва, з визначенням земельної ділянки, власником якої був В.І. Беретті. 2 липня 1841 року. Рукопис з ЦДАМЛМ України. Фото: www.archives.gov.ua
Будівництво університету тривало 7 років. Архітектор зробив будівлю презентабельною як з східного боку та і західного боку. Тоді ще не існувало вулиці Володимирської — замість неї було поле. Тому Беретті починає проектувати і найближчі вулиці.
Інститут шляхетних дівчат
Будинок Інституту шляхетних дівчат на вулиці Інститутській складався з 4 поверхів та флігелю. На першому поверсі – приймальня, лікарня та квартири працівниць. Другий поверх займали бібліотека, їдальня та зал зборів, а третій – кімнати учениць.
Креслення фасаду будинку Інституту шляхетних дівчат. Рукопис з ЦДАМЛМ України. Фото: www.archives.gov.ua
Сьогодні це Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України, більш відомий як Жовтневий палац.
Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України (Жовтневий палац). Фото: ubr.ua
Обсерваторія
Третя будівля Вікентія Беретті в Києві – астрономічна обсерваторія університету в передмісті Кудрявці розпочата в 1841 і завершена сином Олександром в 1845 році. Проте Олександр Вікентійович значно змінив початковий проект.
Початковий проект обсерваторії. Фото: http://www.alyoshin.ru/
Астрономічна обсерваторія Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Фото uk.wikipedia.org
Починаючи з 1837 р. і до самої смерті Беретті працює у Києві, з 1840 р. викладає у Київському університеті. 6 серпня 1842 р. Вікентій Беретті помер, так і не побачивши завершеною жодної споруди, розпочатої за його проектами в Києві. Похований на Байковому кладовищі. Але проекти, які він розпочав будувати, були завершені його сином Олександром Беретті.
На Троєщині навіть є вулиця, названа на честь академіка архітектури Вікентія Беретті.