Офіційна статистика захворюваності на сифіліс в Україні відображає лише незначну частину реальної картини, оскільки інфекція часто має безсимптомний перебіг. Людина може роками не підозрювати про хворобу та передавати її партнерам, а виявляють її здебільшого випадково.
Про це під час пресконференції в Києві заявили фахівці AHF Україна та профільні медичні експерти.
За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України:
- у 2024 році зареєстрували 2 101 випадок сифілісу (5,12 на 100 тисяч населення), що на 21% більше, ніж у 2023 році (1 738 випадків);
- за січень – липень 2026 року виявлено 886 випадків (проти 1 049 за аналогічний період 2025 року), що формально свідчить про зниження на 15,5%.
Втім, медики застерігають від передчасного оптимізму. Голова Представництва Фундації АНТИСНІД США в Україні (AHF) Ярослава Лопатіна наголошує, що статистика залежить виключно від охоплення тестуванням та доступу громадян до лікарів. За оцінками ВООЗ, левова частка випадків залишається недіагностованою.
Як пояснила лікар-дерматовенеролог вищої категорії, кандидат медичних наук Ангеліна Дунаєва, інфекцію все частіше виявляють випадково — під час планових обстежень вагітних, підготовки до операцій або звернень з іншими скаргами.
Пацієнт може почуватися повністю здоровим. Через це значну частину випадків ми діагностуємо вже на пізніх стадіях, коли лікування потребує більше часу, а ризик ускладнень істотно вищий, — зазначила Дунаєва.
Зростання показників спостерігається і в Європі. За даними ECDC (Європейського центру профілактики та контролю захворювань):
- у 2024 році у 29 країнах ЄС/ЄЕЗ зафіксували 45 577 підтверджених випадків (10,8 на 100 тисяч населення). Це на 11% більше, ніж у 2023 році, та більш ніж удвічі перевищує показники 2014 року.
- найвища захворюваність зберігається серед чоловіків віком 25–34 років (близько 46 випадків на 100 тисяч).
Водночас із 2021 року в ЄС фіксують стрімке зростання захворюваності серед гетеросексуальних чоловіків та жінок усіх дорослих вікових груп. Це свідчить про те, що інфекція вже вийшла за межі традиційних груп ризику. Експерти зауважують, що пряме порівняння українських та європейських цифр є некоректним через різницю у системах епіднагляду та деталізації даних.