Про свою знайому розповіла у соцмережі журналістка Марина Шашкова.
Їй трохи за 40. Вона все життя прожила в Бахмуті. Два роки тому евакуювалася з родиною до столиці. Тоді вона ще не знала, що вже не доля повернутися додому. Що росіяни зруйнують місто вщент. Що від її будинку залишиться каміння, зазначачає Марина.
“Ми досі зберігаємо ключі від квартири. Бо для нас це не просто стіни, це ціле життя і спогади”, – говорить бахмутчанка із сумною посмішкою на обличчі.
Київ не став для неї другим домом. Вони знімають квартиру, але це все чуже. Як і столичні аромати. Вони зовсім інші. Це місто ніколи не буде пахнути, як Бахмут. Вона пристосувалась до Києва та його правил, але столиця ніколи їй не дасть, чого вона жадає, із сумом розповідає журналістка.
“Мені знайоме це відчуття. Подивіться на це фото. Для вас – це звичайні калюжі посеред дороги. А для мене – це картина після свіжого травневого дощу, з легким громом, який закінчився до заходу сонцю, і який пахне квітами та зеленню. Я закриваю очі і вдихаю цю суміш. Дощ в моїх краях завжди був особливий. Не так часто в теплу пору року. Але якщо йшов, то після просто не можливо було надихатися цим ароматом. Значну роль відіграв пісок, на якому тримається мій Сєвєродонецьк. Вже два роки я не дихаю”, – говорить Марина про рідне місто.
І додає, що дім – це не лише про житлову площу. Дім – це завжди більше, ніж ми собі уявляємо. І навіть відсутність його аромату може позбавити простої легкості буття.