Як розповіли у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, режисеркою спектаклю є Катерина Степанкова.
За словами Євгена Нищука, генерального директора-художнього керівника Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, більшість українців зараз живуть в тих пограничних станах, в тих часових вимірах, коли людина є дуже ранимою. Межа між реальністю та уявою часом не є такою такою чіткою, іноді ці межі пересікаються або цих меж немає взагалі.
Твір написаний у минулому столітті, але він досі не втратив своєї актуальності. Ба більше, з кожним роком війни, його значущість зростає, адже так само як “Нетутешній”, додому повертаються тисячі військових, яким важко адаптуватися до життя у тилу.
“Я дуже тісно пов’язана з військовослужбовцями і з добровольцями. А ця п’єса писалась, коли після Другої світової війни почали повертатись хлопці з полонів. І не моралізаторське питання, хто за що. Питання – як суспільство, яке відправило людину на війну, приймає його після цього шаленого шляху. Одна глядачка, доброволиця ще з 2014 року, сказала, що це вистава про ПТСР-суспільство. Це про те, як цивільні приймають, як не протягують руку, як відштовхують. Вона передусім про це”, – розповідає режисерка Катерина Степанкова .
Михайло Кукуюк, виконавець головної ролі, розповів, що ця вистава дуже подобається військовим, вони знаходять у ній багато паралелей, які відбулися з ними у реальному житті:
“Мій герой – це маленька людина з великим серцем. Захисник своєї Батьківщини, яким він став у певних обставинах. Це шлях воїна з усіма розгалуженнями, які тільки може отримати людина від цього жаху. Цю виставу дуже люблять військові. Після завершення вони розказують якісь свої речі, які відгукуються. Ти завжди дотичний до цього. Бо ти вже як взяв такий матеріал, то навколо тебе будуть такі люди. Ми часто їздимо з нашим колективом на нуль, в шпиталь чи військову частину. І нам приємно це все робити”.
Наступні покази вистави відбудуться 16 жовтня, 2 листопада, 11 та 23 грудня.