Згідно тверджень, які були оприлюднені колишнім директором історико-архітектурного музею «Київська фортеця» В’ячеслава Кулинича, оприлюдненого після відкриття підземелля уже у 21-му столітті, тюрма з’явилася на мапі підземних об’єктів Києва у 1818 році. А коли прийшов час НКВС – оцінили її як найзручніше місце для ув’язнень, бо втекти звідти не було шансів ні в кого.
-
Фото Кирила Степанця
Кажуть, що у підземній тюрмі в Києві певний час утримувався під вартою і молодший брат комуністичного вождя Володимира Леніна – Дмитро Ілліч Ульянов (офіційні джерела РФ стверджують, що був заарештований у 1897 році, а з 1898 року жив під гласним наглядом поліції в Подольську). Останній був лікарем та агентом ЦК РСДРП. Відомо, що у 1903-1904 рр Дмитро Ілліч Ульянов жив у Києві на Пушкінській, 32А і працював на Саксаганського. Також є документи, що був заарештований у 1904 р. та потрапляв до Лук’янівської в’язниці. Однак був звільнений за браком доказів та у січні 1905 року виїхав з Києва.
Після того, як Україну 6 січня 1919 року внаслідок збройної агресії більшовицької Росії проти Української Народної Республіки приєднали до складу СРСР, у підземеллі відкрили радянський музей «Київський Шлісельбург». А над ним почали будувати багатоповерхівки, засипаючи фортецю. Так, у 1930-і роки звели два гуртожитки для працівників заводу «Арсенал». Водночас, тюрма продовжувала діяти до смерті Сталіна у 1953 році. Радянська влада зробила над катівнями додаткові укріплення – приклали наземну частину бетонними плитами та засипали товстим шаром землі. Так, в сталінській тюрмі в Києві вчиняли тортури та страти.
Вхід до підземелля після проголошення незалежності України відкрився у 2007 році – його виявили забудовники на вулиці Івана Кудрі. Вони запросили на місце вчених, відкачали воду та розібрали цегляну стінку 1950-тих, яка прикривала вхід до колишньої тюрми. На стінах в підземеллі досі збереглися написи німецьких військовополонених, а також більш ранні – 1920-1930 рр. Знайшли там і гаки для страт та решітки, які застосовували під час репресій.
«Це прийшло в голову тільки НКВС. Знайшли ми тюремні камери, приладдя, нари і таке інше», –розповідав В’ячеслав Кулинич.
У 2020 році Департамент охорони культурної спадщини Києва наказом №33 вніс до Переліку об’єктів культурної спадщини «Відкриті артилерійські каземати оборони рову і потерну валу Васильківського укріплення» на Коновальця, 44, де була розташована тюрма НКВД.
Критика сучасників
Деякий час у підземеллі проводили екскурсії та розповідали як про це місце, так і про інші злочини радянського режиму у Києві – про пересильні пункти для арештантів, утримування та поховання неповнолітніх, яких тогочасна влада віднесла до злочинців, а також про визначних українців, які стали жертвами репресій.
Були і безумці, які замість вшанувати пам’ять жертв режиму, оголосили на Хеловін похід в підземелля для розваги. Так, в жовтні 2021 року організували платну екскурсію, та прокоментували: «До страшного свята Хелловін відновлюємо походеньки до підземної тюрми НКВД на Печерську. Тут, у похмурих казематах, причаїлися давно затерті міські історії».
Водночас, зайти туди тепер неможливо ні екскурсантам, ні дослідникам – бо на вхід до підземелля поставили решітки та заварили. Причина – центр міста, поруч проспект Лесі Українки та сучасні ЖК. Після цього почали з’являтися експерти, які казали, що там нічого такого цінного не було, і дослідник Кулініч помиляється. Про спростування – можна сумніватися, як щодо істориків, так і щодо забудовників – бо, ясна річ, що центр Києва є ласим шматком для зведення житлових будинків та офісів – тому не до розкопок, однак для повної історичної картини потрібні документи, як от свідчення очевидців, реєстрації, переписки сталінських часів, накази, які розповідають про тюрму. Про їх пошук належить клопотатися науковцям.
Частина істориків схиляються до версії, що в часи репресій тіла загиблих радянські спецслужби сплавляли в Дніпро, і що начебто бачили під землею цистерни, куди кати заливали кислоту та скидали тіла. Проте щодо цього факту остаточних підтверджень немає.