Про це повідомляє працівник заповідника “Києво-Печерська лавра” Олександр Бабич.
Сьогодні вперше в історії Києво-Печерської лаври правлять панахиду за її меценатом і ктитором — гетьманом Іваном Мазепою, якого за небажання коритися Московії ще за життя було піддано анафемі
Відомо, що жодна з українських церков ніколи не визнавала чинності цієї анафеми, а українці по всьому світу молилися за його упокій. Натомість в московському патріархаті продовжували “проклинати” Мазепу й за часів незалежної України, а також після початку війни у 2014 році. Відтепер історичну і духовну справедливість буде відновлено.
Нагадаємо, як зазначили 9 червня у Міністерстві культури та інформаційної політики, ця подія стане початком відродження в українській Лаврі традиції вшанування видатних постатей національної історії та культури.
У межах заходу за ініціативи МКІП та за підтримки Офісу ЮНЕСКО в Україні буде оголошено про старт реставраційних робіт у церкві Всіх святих, а також презентовано новий проєкт — Музейний центр “Гетьман Іван Мазепа та його доба”.
Захід відбувається за участю очільника МКІП Олександра Ткаченка, представниці Офісу ЮНЕСКО в Києві К’яри Децци Бардескі, в. о. генерального директора Національного заповідника “Києво-Печерська лавра” Максима Остапенка, а також в. о. намісника Свято-Успенської Києво-Печерської лаври Архімандрита Авраамія.
За словами Олександа Бабича, що починати справжнє вшанування імені великого Мазепи доцільно було б розпочати з повернення на дзвіницю, що на Ближніх печерах так званого Мазепиного дзвону, знятого з неї в другій половині липня 2022 року.
“В історії кожної нації є постаті діячів, котрі визначають цілу епоху у розвитку народу, стають його вождями та ідейними натхненниками, стверджують нашу свідомість, гартують й усталюють її навіки. Саме таким вождем, таким державним діячем був , є і назавжди залишиться для нас гетьман Іван Мазепа. Ні до, ні після гетьмана Мазепи не було в Україні правителя, який би з такою заповзятістю розбудовував її, стільки особисто жертвував на зведення нових і реставрацію давніх храмів, на книгодрукування, фінансову підтримку церкви, студентів, мистецтва. Людина високої духовної культури, поет і просвітитель за потребою душі, за самою суттю свого світосприймання, він прикрашав свою країну, як дбайливий, залюблений у красу, господар – світлицю. Шанобливе ставлення до історії, причетність до мистецтва слова, щира захопленість майстерністю давніх та сучасних зброярів; усвідомлення того, що прийдешні покоління оцінюють діяння предків за величчю і за книжною мудрістю – все це спонукало великого гетьмана до незнаних досі меценатських інвестицій у найпрестижніші, як би ми сказали нині, будови, напристижніші церковно-архітектурні проекти.
Від його епохи в Україні залишилось обмаль історичних коштовностей і сакральних речей церковного призначення. Зважаючи на це, без перебільшення можна сказати, що вони стали для української нації, України національними святинями.
На відміну від переважної більшості речей, пов,язаних з ім’ям Івана Мазепи, котрі перебувають далеко за межами України, доля так званого «Мазепиного дзвону» є досить унікальною. На історію його появи та призначення проливає світло напис на ньому: «Року Господнього 1683 місяці березня 1 дня надав цей дзвін за обітницею своєю і за спомин батьків в Київський дівочий монастир до церкви Вознесіння Господнього Іван Стефанів син Мазепа. А ваги в ньому 30 пудів 25 фунтів». Як видно з цього напису, дзвін був відлитий на кошти І. Мазепи та переданий Київському жіночому монастирю, де настоятелькою з 1683 р. до своєї сметрі у 1707 р.була ігуменя Марія Магдалина Мазепина (у світі – Марина Мокієвська) – мати І. Мазепи. Після ліквідації жіночого монастиря Мазепин дзвін було передано до Києво-Печерської лаври, де він спочатку перебував на Годинниковій вежі, а потім до кінця 1941 року на третьому ярусі Великої лаврської дзвіниці. В роки Другої світової війни німецька окупаційна влада Києва дозволила поновити діяльність православного чоловічого монастиря в Києво-Печерській лаврі в Дворі Ближніх печер. Туди й був перенесений Мазепин дзвін, де він перебував і в роки атеїстичного мракобісся за радянської влади… З поновленням діяльності православного чоловічого монастиря наприкінці 80-х рр. ХХ століття на території Нижньої лаври Мазепин дзвін знову ожив. Проходячи повз дзвіницю, котра з Мазепиним дзвоном нагадувала Богородицю з Маленьким Христом на руках, згадуються слова з вірнів добре відомого в Православному світі поета-пісенника отця Роиана (в миру – Олександра Івановича Матюшина-Правдіна) , котрий наприкінці 80-х рр. минулого століття якийсь час проживав у Київькій лаврі:
«Колокольный звон
Над землёй плывёт,
А в монастыре
Братский хор поёт:
Господи, помилуй.
Инок-кононарх
Положил поклон
И тотчас затих
Колокольный звон.»
чи
«Звон колокольный летит сквозь столетия,
Встретим же в храме молитвенный час:
Радость моя, мы с тобой не заметили;
Осень уже за порогом у нас.»
Використання дзвонів у Православній Богослужбовій практиці досить добре відома. Не залишила осторонь церковний дзвін, його властивості і народна традиція. Щодо ж Мазепиного дзвону, то поміж православного люду є повір’я, що скликані цим дзвоном богомольці до храму, навіть і ті, котрі не знають, що лунає саме Мазепин дзвін, у храмі моляться й за прощення гріхів батькам І. Мазепи та йому, за упокоєння їхніх душ у Царстві Небесному, за дарування їм життя вічного. На початку цього 2022 року за домовленістю адміністрації Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» з керівництвом Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічого монастиря) Мазепин дзвін був переданий на постійне зберігання до заповідника, щоб стати символічним центром експозиційної частини музейно-інформаційного центру “Гетьман Іван Мазепа та його епоха” в Онуфріївській вежі Києво-Печерської лаври. Впадає у вічі атастрофічна нефатка експонатів-речей для експозиції, котрі не просто хронологічно відносяться до доби І. Мазепи, а були його власністю, зрозуміла. Слід зазначити, що архівні документи прямо вказують на те, що вежа функціонувала як храм. Наприклад, у 1721 р. при підготовці відомостей про ремонт будівель Києво-Печерського монастиря після пожежі 1718 р. цей об’єкт згадується в переліку побудованих гетьманом І. Мазепою трьох мурованих церков на кам’яній оборонній стіні: «единой на вратах экономских Всъх Святых, другой? Іоанна Кущника, на рогу отъ улицъ стоячей, третьей Св. Онуфрія». 12 липня цього ж 2022 р., на свято Петра і Павла лаврський чернець-дзвонар востаннє вдарив у цей дзвін, сповіщаючи православний люд про свято та скликаючи прочан до храмів. А наприкінці липня Мазепин дзвін був зпущений з дзвіниці… Не одноразово, перебуваючи на території Нижньої лаври, в монастирі, доводилось чути, як, очевидно, давні прихожани Київської лаври, обговорювали, обмінювалися між собою репліками про те, що в дзвіниці на Ближніх печерах не стало Мазепиного дзвону. Схоже на це доводилося чути й поруч з Мазепиним дзвоном, тимчасово виставленим після передамі його заповіднику на Соборній площі поруч з Великою лаврською дзвіницею. Думки висловлювалися різні. Одні вбачають у знятті з дзвіниці Мазепиного дзвону … своєрідну ще одну анафему І. Мазепі, другі – ознаки темних окультних практик, а треті задають логічне питання: якого ж віросповідання ініціатор (чи ініціатори) цієї справи. І дійсно, яка була нагальна потреба в умовах повномасштабної агресії ерефії проти України, коли вирішується питання фізичного виживання Української нації, народу України та їх суверенної держави, стягувати з дзвіниці Мазепин дзвін, нехтуючи заповітом одного з з найвеличніших гетьманів України, котрий свого часу виступив проти московітів, тобто самого Петра І. яким уявив себе очільник ерефії – споконвічного ворога України ??? Чи не зійде з Небес гнів Великого Гетьмана на порушників його заповіту ? Адже нам добре відомо, як він вчинив з Іваном Іскрою та Василем Кочубеєм, котрі донесли Петру І про плани відійти від Московії … Поміж православних є повір`я, що порушники заповіту згадувати людину після її смерті перебирають на себе її гріхи. Цікаво, зважаючи на заповітний напис на дзвоні І. Мазепи, хто ж тепер перебере на себе його гріхи та гріхи його батьків, хто буде їх вимолювати ??? Адже Православним добре відомо, що наші пращури, котрі вже перебувають на Небесах, спостерігають за нами, турбуються за нас, оберігають нас від лиха та допомагають нам, являються у ві снах …”, – йдеться в повідомленні.