Про це повідомили у Бучанській міській раді.
Сьогодні на обійсті у бучанки Ганни Патківської – жительки вулиці Івана Франка, 4A встановили два тимчасові контейнери поряд із зруйнованим російськими окупантами будинком. Це стало можливим завдяки домовленості між Бучею та волонтерами з Литви Gedimino Legionas, які допомагають нашому місту.
Виявилося, що тут, у Лісовій Бучі, жили Ганна із родиною: вона з чоловіком, її донька, зять і онучка, якій рік і чотири місяці. Дівчинка гуляла на подвір’ї, коли до них явилися російські солдати зі зброєю. Жінка згадує: поруч стояли чотири танки, які тут стріляли, а потім переїжджали на інше місце. А у сусідньому будинку орки влаштували штаб. Порадившись, окупанти дали її сім’ї десять хвилин, щоб евакуюватися. З автоматами у руках провели їх через залізницю і запропонували йти на Ірпінь через вулицю Яблунську.
Члени родини почули постріли у тому напрямку, тож попрямувала до центру Бучі. Перелякана онучка весь час плакала. Біля ТЦ «Пасаж» пройшли блок-пост, а згодом, біля аптеки, що на території лікарні, їх оточили з десяток рашистів. Це було після 17-ї, тобто під час комендантської години.
«Хто, куди, навіщо? – розпитували окупанти, а потім запропонували залишити доньку, а самім евакуюватися через Ірпінь, – Ми її завтра підвезем». Перелякані люди не знали, що робити, та у цей час із-за рогу вийшов якийсь чолов’яга із пляшкою горілки. І частина руських відволіклася на нього. А … змогли дістатися до домівки своєї родички.
Пані Ганна зі сльозами розповідає, як нагріли трохи води на свічках і напоїли онучку, а також для неї знайшли трохи печива, – їжі не було зовсім. Це було 9 березня. Нагадаємо, що цього дня вперше було домовлено про евакуацію, та рашисти не пустили до Бучі автобуси. Перша гуманітарна допомога прибула до міста наступного дня. Саме тоді сім’я змогла виїхати із окупованої місцевості.
Переповнені цивільними автобуси періодично зупиняли руські солдати. Дорогою на їх очах розстріляли чоловіка, який хотів вийти з автомобіля.
У Білогородці, вже на території підконтрольній Україні, вони зустріли незнайомця, який запропонував їм допомогу. Ганна сумує, що не запитала його прізвище, а знає лише ім’я – Роман. Він завіз їх родину у село, де вони мали родичів, лише по можливості попросив бензину. Тепер Ганна дуже хоче йому подякувати.
За два місяці, коли повернулася додому, Ганна побачила свій вщент зруйнований будинок. Сьогодні на їх подвір’ї волонтери встановили два контейнери, які слугуватимуть їм тимчасовим помешканням. Один – спальня/кімната, другий – побутовий.