Коли мова йде про 20-30 роки, то пригадується розквіт джазу і шампанське рікою – саме в ці роки творили Елла Фітцджеральд, Джо Стеффорд та Дюк Еллінгтон.
Був іще один Фітцджеральд – Френсіс Скотт. Він написав роман “Великий Гетсбі”, книга про вечірки та танці якраз у 1920-х роках.
В нас же такі Елли, Дюки та Френсіси вагонами їхали в табори.
Цікаво, що джаз та купа інших жанрів, що вийшли з нього, коренями ідуть до госпелу. Саме слово означає “Євангеліє”, а музика госпел походить від сольних одноголосних духовних гімнів північноамериканських афроамериканців-баптистів на сюжети з Євангелія.
Втім, на території Радянського Союзу не те щоб духовна, а й класична інструментальна музика не мала жодного шансу.
Українського композитора та хорового диригента Миколу Леонтовича, автора знаного у всьому світі “Щедрика” (от вам і релігійні мотиви), убив чекіст вистрілом з гвинтівки.
Інші генії врятувались від червоного терору у еміграції – піаніст Володимир Горовиць, бандурист Василь Ємець, композитор Ігор Стравінський і основа основ фортепіанного мистецтва Сергій Рахманінов.
Горовиць виконує Третій концерт Рахманінова. Чи знали ви, що мотив пісні “All by myself”, яку виконала Селін Діон, запозичений з Другого концерту Рахманінова?
І це тільки музиканти… А скільки ще інших митців. Одного лише Володимира Набокова та Михайла Булгакова по-справжньому подарувала нам Америка, поки в Союзі розповідали про загрозу “світової буржуазії”.
Український театр, звісно, напряму пов’язаний з іменем Леся Курбаса. В 1933 році його було заарештовано та відправлено етапом до Харкова, а потім – на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, на Медвежу Гору, а потім – на Соловки.
В нас може не бути крутих джазменів та вокалісток, зате в нас є Стус.
Посадити деревце –
залишити про себе найкращу пам’ять.
І вони стали насаджувати вздовж колючого дроту
квіти, кущі, дерева…
Василь Стус, зі збірки “Веселий цвинтар”, 1970
Стуса було ув’язнено значно пізніше, перший арешт відбувся в 1972 році, але його тюремна поезія увіковічнила жах та безглуздість радянських катувань.
В Лук’янівській тюрмі в 1935 році опинився поет-неокласик Микола Драй-Хмара. Він присвятив їй відомий тепер вірш:
І знов обвугленими сірниками
на сірих мурах сірі дні значу,
і без кінця топчу тюремний камінь,
і туги напиваюсь досхочу.
За весь час у цій тюрмі побували безліч відомих історичних постатей: режисер Сергій Параджанов, поет та перекладач Максим Рильський, первоієрарх Української Греко-Католицької Церкви Йосиф Сліпий та навіть сам Фелікс Дзержинський, який на початку червоного терору сам “заправляв” арештами.
Директора Всенародної бібліотеки України (нині – Національної бібліотеки України імені В. Вернданського), бібліотекознавця, бібліографа, педагога, історика освітнього руху та громадського діяча Степана Постернака також було заарештовано.
Його розстріляли 31 грудня 1937 року за активну антирадянську діяльність. Цей злочин підпадав під 58 статтю Кримінального кодексу, і вона мала ще 14 пунктів.
10 пункт 58-ї статті. Він був сформульований так:
Пропаганда або агітація, що містять заклики до повалення, підриву або послаблення Радянської влади… а також поширення та виготовлення або зберігання літератури такого змісту”.
Олександр Солженіцин* в художньому дослідженні “Архіпелаг ГУЛАГ” зазначає, що ця стаття визначала лише нижній поріг покарання, а верхній був необмеженим.
“Знаменитими розширеннями до цього пункту було:
- під “агітацією, що містить заклик”, могла матись на увазі дружня (навіть подружня) бесіда тет-а-тет, або приватний лист; а закликом могла бути дружня порада. (Ми стверджуємо “могла, міг бути” з того, що так воно й бувало).
- “підривом та послабленням” влади була будь-яка думка, що не співпадала або що не підіймалась за інтенсивністю до думок, висловлених в сьогоднішній газеті. Адже послабляє все те, що не посилює! Адже підриває все те, що не повністю співпадає!…
- під “виготовленням літератури” малось на увазі написання в одному екземплярі листа, нотатки, інтимного щоденника.
Розширений так щасливо – яку д у м к у, задуману, промовлену чи записану не охоплював Десятий Пункт?” – пише Солженіцин.
В будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (після Другої світової війни – Жовтневий палац) була розташована внутрішня в’язниця НКВС УРСР. Це було одне з місць масових розстрілів в Києві у 1934-1938 роках.
Спочатку вони вбивали людину,
потім вбитого оживляли.
Реанімацією займалися
в косметичних кабінетах
(малярі – замість лікарів).
Справі оживлення віддавали життя
цілі династії майстрів пензля.
Зате й відрізнити живого від мертвого
було неможливо.
Василь Стус, зі збірки “Веселий цвинтар”, 1970
Це ще одне поле дії 58-ї статті, в цьому випадку – пункт 7 – підрив промисловості, транспорту, торгівлі, грошового обігу та кооперації.
Солженіцин пише:
В 30-ті роки цей пункт сильно використовувався та захопив маси під спрощеною і всім зрозумілою назвою “шкідництво”. Дійсно, все перераховане в пункті Сьомому кожного дня очевидно та ясно підривалось – мали ж бути винуватці тому?..”
“Шкідництво в сільському господарстві пунктом не було, але оскільки без нього неможливо було раціонально пояснити, чому поля заростають бур’янами, врожаї падають, а машини ламаються, то діалектичне чуття ввело і його”, – пояснює Солженіцин.
Цікаво, скільки з цих людей було заарештовано та відправлено в табори або розстріляно за антирадянську агітацію абощо?
Після того, як ми згадали про звірства червоного терору, послухаймо ж “Щедрика”. Нехай смерть Леонтовича не буде марною жодного дня.
* – відомо, що Олександр Солженіцин мав антиукраїнські погляди. Втім, його робота “Архіпелаг ГУЛАГ” є визначною в цій темі і ми не можемо на неї не посилатись. Антиукраїнські погляди мав і Булгаков, але не відміняє його вкладу в світову літературу.
Читайте також: Вишивка українок в радянських таборах – вишити значить перемогти